— Таких бридких хлопчисьок ще світ не бачив! — закричала баба, а він заволав на неї:
— Ах ти ж курва!
Шмяк! Хтось (як потім виявилося, то був Томас) стукнув його так, що він перелетів кімнату і врізався у найближчу стіну.
Сонні відіслали в його кімнату.
— Наш маленький лорд Фаунтлерой сьогодні не вечерятиме, — сказала місіс Керріч. — Вважай за щастя, якщо тебе взагалі ще колись погодують.
Голова жахливо боліла від удару об стіну. Краще б його переїхав потяг.
Але його врешті таки погодували. Наступного ранку місіс Керріч принесла йому тарілку каші й порадила сидіти в кімнаті й «не висовуватися», що він і робив — не висовувався, — коли до маєтку прибули Тедді та Берті.
Врешті-решт, коли вони вже стомилися сіпати дзвінок, двері підозріливо прочинилися.
Місіс Керріч повела їх углиб довгого передпокою. Стан передпокою і кімнат за відчиненими дверима вичерпно засвідчували, що маєток геть занедбаний.
— Та тут як у міс Гевішем[7], — пробурмотів Тедді до Берті. Їх провели до велетенської вітальні, де зараз була лише суха мумія-Антонія. Полковника припаркували у консерваторії, де протікав дах, — після смерті Домініка нікому не ставало на нього терпіння.
— Вибачте, що заявився без попередження, Антоніє, — сказав Тедді.
Вони були надто стомлені, щоб повернутися додому того ж вечора, тож Тедді зупинився на фермі, де приймали гостей, і вони рушили в дорогу вже наступного ранку.
— Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам, — сказала Берті, коли Тедді завів мотор.
Здається, зворотня дорога була ще довша, і Берті та Сонні поснули, згорнувшись, як кошенята, клубочком на задньому сидінні.
Тедді чекав, що за Сонні доведеться поборотися, але Антонія повернула його без спротиву:
— Забирайте, раз він вам так треба.
У Сонні на скроні красувався великий синець, Тедді сказав, що мав би нацькувати на них поліцію, але був надто щасливий: внука вдалося порятувати.
Тедді простягнув руку, щоб торкнутися Сонні, але той лише зіщулився. Тедді зробив другу спробу, опустив долоню повільніше, як із наляканим псом, і поплескав Сонні по обстриженій голові. Йому серце боліло за хлопчика.
Полковник помер наступного літа, а ось Антонія розкладалася ще багато років. Соціальні служби втрутилися й почали процес проти Томаса й місіс Керріч, які її обікрали. («Та то сам дріб’язок», — сказала місіс Керріч на свій захист). Слуги пробували змусити Антонію переписати на них заповіт (вона теж була несповна розуму, ніби це заразне), але їм не вдалося. За заповітом вона лишала майно Домініку, тож Берті та Сонні успадкували все. На перевірку заповіту пішло багато років — з якого боку не поглянь, «Холодний будинок», вирішив Тедді. Після сплати всіх податків від продажу маєтку діти отримали по якихось кілька тисяч фунтів. Берті купила нову машину, а Сонні пожертвував свою частку сиротинцю в Індії.
Коли вони звернули на вулицю Тедді, якийсь незнаний інстинкт розбудив дітей.
— Ось ми і вдома, — сонно пробурмотіла Берті, коли Тедді припаркувався.
Він лишив Тінкера у сусідки, і коли вона відкрила двері і сказала: «Добрий день, Теде, ну як, ви добре провели час?», — Тінкер гречно протиснувся повз її ноги їм назустріч. Серце Сонні переповнилося почуттями, він ледве міг говорити, а коли Тедді сказав: «Ходімо, мені треба випити чаю, а ти, мабуть, не відмовишся від молока й тортика, правда ж, Сонні? Я зробив шоколадний, твій улюблений», — Сонні здалося, що його серце лусне, і цілий сад затопить щастям.
— Так, будь ласка, дідусю, — сказав Сонні. — Спасибі тобі, спасибі тобі величезне, спасибі.
А Тедді сказав:
— Не треба мені дякувати, Сонні.
1943
Війна Тедді
Красива річ
Теплий вітерець приніс пил і запах пізніх диких троянд. На гіллі, що переплелося з живоплотом, вже набубнявіли ягоди, але останні квіти ще трималися, попри собачу спеку. Пес на мить завмер, задерши носа до неба, мовби його теж тішили ці солодкі пахощі.
— Rosa canina, це значить собача троянда, — пояснив Тедді собаці, мовби того це мало повеселити. І про всяк випадок додав: — І спека собача.
Пес не міг сам називати речі довкола, тож Тедді сумлінно ставився до свого обов'язку вбирати за нього світ у слова.
7
Міс Гевішем — героїня роману Чарльза Діккенса «Великі сподівання», яка живе у занедбаному маєтку і снує помсту чоловікам за те, що її свого часу покинув наречений. —