Тут люди кинулися до вояка, дякують, хочуть його винагородити, але він ніякої нагороди не хоче. Дізнався сам цар, що вояк убив змія. Посилає по нього гінця.
Василь повідрізував з голів змія язики, завив у хустинку й пішов до царя. Цар зустрічає його і дивується:
— Невже ти в мене служив?
— Служив.
— А де ти таку силу заслужив?
— У гайку.
І він розповів про лісового діда та про його дарунки.
— То ти би міг і наді мною заволодіти? — питає цар.
— Коли бажаєте, то я зараз можу вашу волю вволити, — і береться за торбу.
Цар злякався й каже:
— Ні-ні, тільки докажи мені, що ти дійсно змія вбив.
Він виймає язики. А царська дочка стояла й дивилася, що вояк дуже файний. Прискочила вона до царя й каже:
— Якби не він, то була би й моя черга вмерти прийшла. Хочу за нього віддаватися. Ми будемо з ним щасливі.
Цар дав згоду. Справили весілля. І став жити вояк у царських палатах.
Дурний Іван та його побратими
Були собі два брати мудрі, а третій дурний. Мудрі поженилися, розділили між собою маєток, а дурному дали бичка і залишили самого в старій хаті. Годував Іван бичка, а коли не стало сіна — жене його на базар.
Дорога йшла через ліс, і під старою липою хлопець сів відпочити. Раптом чує — заскрипіла липа.
— Що, бичка хочеш? — питає Іван.
Липа знову заскрипіла.
— Що, липо, даси мені гроші на Пилипа? Най буде на Пилипа — я почекаю.
Прив'язав до дерева бичка, а сам пішов додому.
Дочекався Пилипа — таке свято було колись — і йде до липи.
— Де плата за мого бичка?
А липа скрип-скрип.
— Що, не хочеш платити? То я тобі віддячу.
Побіг додому, взяв сокиру, і — до лісу.
Як ударив по стовбуру, а гроші золотим дощем посипалися. То розбійники у дуплі свій скарб мали.
Поносив Іван гроші мішком додому, насипав купу посеред хати і перебирає. Минає так день, другий. А на третій день найстарший брат заглянув через вікно до хати і побачив Івана за дивною роботою. Вірив очам і не вірив, та й побіг щодуху до середущого брата:
— Ходи, брате, щось тобі покажу.
Прибігли обидва, подивилися, і середущий брат думає вголос:
— Що нам зробити, аби ці гроші забрати?
— Заведемо його у темний ліс і там залишимо, — радить старший.
Як надумали, так і роблять. Зайшли до наймолодшого брата і почали манити його до лісу:
— Ходи, брате, там ще більше грошей наберемо.
А Іван мав ще залізну ступу, яку колись батько змайстрував. Він батька не пам'ятав і гадав, що це батькова ложка. Боїться він залишати ступу вдома, щоб хто не вкрав, і тягне її за собою до лісу.
Зайшли в дрімучий ліс, водять брати Івана й думають, що він десь відстане, а вони втечуть. Та Іван тягне за собою ступу і — ні кроку від них. Ходили-бродили, аж настала ніч. Напав страх на старших братів. Радяться, де ночувати. Каже Іван:
— Лізьмо на дуба.
Знайшли вони старого високого дуба і полізли. Старшим братам добре, бо вони голіруч, а Іван поки витяг свою ступу, то й північ прийшла.
Чують — хтось іде лісом. А то йшли розбійники. Прийшли і розсідаються просто під тим дубом. Вогонь розіклали і вечерю готують. Поки варилося, гроші порахували і під дубом закопали.
Запахла вечеря, а Іван шепоче:
— Браття, я хочу їсти.
— Тихше. Що будеш їсти?
— Я маю пляшку молока.
Почав пити, а потім каже:
— У них вечеря скоро буде. Ліпше виллю на них це молоко, а вони подумають, що це чарівний дощ, повтікають.
Іван почав лити молоко просто на якогось розбійника. А той розбійник був циган. Виставив язика, лиже молоко і примовляє:
— Ой, який солоденький дощик іде!
Розсердився Іван:
— Браття, я кидаю татову ложку!
— Йой, не кидай, Іване, бо погубиш нас! — просять брати.
Не послухався Іван, як кине ступу, як почала вона трощити гілля, гриміти-дзвеніти, розбійники налякалися, покинули вечерю і — втікати. Та ступа якраз захопила циганову ногу. Пошкандибав циган, а Іван — на землю, піймав цигана, відтяв йому кінчик язика і відпустив. Циган наздоганяє розбійників, кричить: «Чекайте!» А в нього виходить так, що розбійникам здається: «Тікайте!» Чешуть розбійники, аж у вухах свистить.
Іван собі сідає коло каші й гукає братам:
— Досить вам на дубі сидіти! Ходіть вечеряти.
Але брати бояться злізти.
— Та чого боїтеся? Я маю татову ложку.
Злізли таки брати, сіли коло вечері, а Іван копає яму під дубом. І викопав дуже багато грошей.