Захурчали сани, приїхали в ліс. Оглянувся Іван довкола та й знов каже:
— На щучин приказ, на моє бажання хай сповниться таке пожадання: щоб найлучші, найсухіші дерева рубалися, на сани складалися…
Дрова самі рубаються, у сани складаються… Приходить гайовий.
— Що ти, Іване, робиш? Дрова крадеш?
Схопив гайовий поліняку — та до Івана. Одскочив той та й каже швиденько:
— На щучин приказ, на моє бажання хай сповниться таке пожадання: хай поліно одлупцює гайового.
Ледве той утік.
Сів Іван на сани, їде. Хто йде — дивується. Дійшли чутки про Іванові дива аж до царя.
— Що то за Почивал? Що за їден?
Ніхто нічого не знає. Покликав цар посла, наказав:
– їдь і привези мені Почивала! Хочу його бачити.
Вирушив посол у дорогу. Довго їхав чи ні, але таки допитався до Почивала.
— Злазь, Іване, з печі! Казав цар, щоб ти прийшов до нього.
— Ого! — потягнувся Іван на печі.
— То ти ще будеш огокати? — схопився посол та з нагайкою до його. Обмарався тільки у сажі та й вернувся ні з чим:
— Е, — каже солдат, — хай ліпше, царю, я поїду, то по-інакшому буде. Вирушив солдат у дорогу. Скоро він допитався до Почивала. Прийшов та з порогу:
— Добрий день, Почивале! Просив цар, щоб ви приїхали до нього.
— А що там буде?
А Іван любив червоні чоботи й червоні пояси. То й каже:
— Як будуть червоні чоботи й червоний пояс, то я поїду…
— Добре. Будуть…
Сів солдат на коня — та й до царя.
— Ну як там? — питає цар.
— Казав, що зараз буде.
А Почивал повернувся до печі та й мовить:
— На щучин приказ, на моє бажання хай сповниться таке пожадання: щоб ця піч зі мною та поїхала у царський дворець!
І сталося так, як бажалося: поїхала піч разом з Почивалом до царського дворця. Вийшли цар, цариця і їх дочка на ґаночок, дивуються, не бачили ще ніколи такого дива: стоїть у дворі піч, а на ній — Почивал. Звелів цар своїм слугам щедро вгостити Почивала, а сам, мовби між іншим, запитав хлопця:
— Що ж тобі подарувать на згадку? Проси — і вдовольню твоє бажання.
— А ви казали, що дасте мені червоні чоботи і червоного пояса…
Коли почув цар таке, ще більше здивувався: ні золота, ні срібла, ні коштовностей не просить, а якісь, там чоботи і пояса. Велів цар слугам тут же дати Почивалові червоні чоботи і червоного пояса.
Озувся Почивал у червоні чоботи, підперезався червоним поясом — і став таким красивим парубком, що ні в казці сказати, ні пером описати. Як побачила його таким царська дочка, та й одразу полюбила. І царівну Почивал уподобав. Тож, недовго думавши-гадавши, він вирішив знов скористатися порадою рибини і промовив:
— На щучин приказ, на моє бажання хай сповниться таке пожадання: щоб царя дочка стала моєю любкою.
Чи хтів, чи не хтів цар зятя мати, нам про це не знати, одначе мусив дочку за Почивала оддати.
Легенди і перекази
Вогонь і вода
Колись сперечався вогонь з водою, хто сильніший? То що підніме вогонь полум'я, то вода й заллє; де покажеться вогонь, то вода і лине на нього. Вогонь бачить, що не подужає, та й утік в камінь — там уже йому нічого вода не зробить. Нема в світі мудрішого й хитрішого, як вогонь: він все чисто переробить. Потоне чоловік, то хоть тіло витягнеш; а вже як згорить, то хіба попілець згребеш в купку, та й то — вітер дуне, то й розлетиться.
Чому в морі вода солона?
Багато років тому жили два брати. Молодший — бідний, а старший — багатий. Померли їхні батько й мати. Тоді менший брат став жити іще гірше. Старший брат забрав собі всю батьківську спадщину. Меншому брату не лишилось нічого. Жив він із дружиною у великих злиднях.
Якось у молодшого брата не стало чого їсти, і вирішив він піти до старшого, щоб той допоміг йому. Старший брат відмовився допомогти. Тоді менший брат пішов ловити рибу, щоб зварити юшку. Того дня риба не ловилась. Йде він додому з порожніми руками, похнюпивши голову. І раптом бачить — на дорозі лежать жорна. Підняв він ці жорна і поніс додому. А вдома жінка питає:
— Чи добрий був улов? Чи багато риби приніс?
— Ні, жінко, нема риби. От приніс тобі жорна.
Поклав він жорна долі та з досади і штовхнув їх ногою. А жорна раптом закрутилися і почали молоти. Дивляться, а з-під жорен сіль сиплеться. Мололи вони все швидше і швидше, солі ставало більше і більше. Зраділи чоловік із жінкою. Потім менший брат став думати, куди подіти сіль і як йому зупинити жорна. Нарешті додумався: перевернув жорна, і лише тоді вони зупинилися. Після цього жили вони добре. Мололи сіль і продавали, що давало їм змогу жити в достатку.