Лілії
Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну.
В одному селі (а скільки таких сіл на широкій Україні!) росли і розцвітали красиві вродою і станом, чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії.
Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з'явились білі пуп'янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згарище на місці села, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, з заходом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просинаються з сонцем і засинають з його заходом.
Словничок рідковживаних слів
Ади — дивись.
Банда — група музикантів.
Бандура — громіздкий предмет.
Берлин — карета.
Вуйко — шанобливе звертання до старшого за віком чоловіка.
Гарувати — важко працювати.
Гездечки — отутечки.
Глипати — дивитися, поглядати.
Гудаки — музики.
Згребло — скребло.
Зумітися — дуже дивуватися.
Їден — один.
Калитка — торбина для грошей, гаманець.
Кантар — вуздечка.
Коновка — відро.
Кочія — карета.
Крисаня — капелюх, бриль.
Кульбака — сідло.
Лайдак — вбога бездомна людина.
Манджати — іти швидко, поспішати.
Млака — трясовина.
Морг — міра землі.
Ногавиця — холоша, суконні штани.
Паленка — горілка.
Потятко — пташеня.
Рибник — водоймище.
Сарака — бідолаха.
Сопух — важкий дух.
Стрий — дядько по батькові, брат батька та чоловік батькової сестри.
Тайстра — торбина.
Туск — туга, жаль.
Фіглі — витівки, трюки.
Фірман — візник.
Фоса — канава, рівчак.
Хорувати — хворіти.
Цімбора — товариш, приятель.
Цоркотало — цокотушка.
Шаркань — дракон.
Шпацируеати — прогулюватися.