— Як знаєте! — запорожець поторохтів далі.
Що ж, тим краще. Софійка знов віддалась веселому крокуванню назустріч сонячним краєвидам.
Але сонячними краєвиди були недовго. Зненацька небо над одним полем почорніло. Знявся вітер і темними хмарами заволокло все небо. Крокування довелося зробити ще веселішим: от-от їхню трійцю накриє шалена злива! Софійка вже б і не проти під’їхати, але, як навмисно, ніде жодної машини. Вони тут рідкість: і коли йшли сюди, не бачили їх. Тому й поросла «сошейка» травою між камінцями.
Але за кілька секунд уже було не до трави й не до камінців. Із неба лило як з відра! Сховатись ніде, поблизу жодного дерева!
— Біжімо! — Сашко похапав Софійку і Віту за руки й потяг уперед.
Зашпортуючись, побігли нерівною кам’яною дорогою. Побудованою, до речі, «за панії». Мало того, що змокли до нитки, то ще й темно-синє небо пронизалось жахливими блискавицями. Услід прокотився оглушливий грім.
Софійка злякалась, що знепритомніє: мов жива, постала пригода, пов’язана з прокляттям роду Кулаківських! Сашко теж про неї згадав, ще сильніше стиснув Софійчину руку й прискорив біг.
А блискавки вже лупили зусібіч! їх не заступали навіть темнющі хмари й не перекривала стіна води!
Громи, здавалось, рокотали по всьому світі й над самісінькими головами водночас.
Що робити? Що робити?! Ліда Василівна казала, що дуже небезпечно в грозу бути одиноким об’єктом на просторі! Але куди, куди ж тут діватись?
— Мобілки! Повимика’ мобілки! — спинилась Віта. — Вони притягують грім!
Сяк-так, біжучи, повідмикали. О, якби це помогло врятуватись від грозового пекла, готові й повикидати їх!
— Швидше! — Сашко через силу волік за собою Віту й Софію, а вони, зморені й паралізовані страхом, ледве перебирали ногами.
Господи, хоч би на видноколі яка машина! Якби Софійка сіла у той запорожець, не наразила б на небезпеку себе і друзів!
— Може, заляжем в озимині? — мляво пропонує Ві-ку-ку.
Софійка б і рада вже десь упасти, але Сашко тягне уперед:
— Щоб поздихати від страху? Чи захворіти? Ні, оно вже село!
— Боженьку, порятуй, порятуй, порятуй! — повтороювала Софія затерплими вустами.
Село показалося ще не скоро. Аж через сто мільйонів блискавиць і громів! Через мільярди кубометрів крижаної води! Коли вже не вірили, що добіжать…
У хаті Сашкова мама спішно перевдягла їх у сухе, а баба Ксеня заварила гарячого чаю.
Коли переляк став минати, надумала затихати й гроза. Небо проясніло, дощ утихомирився, громи-блискавиці подаленіли…
— А що? А нічого так пройшлись! — спромоглась пожартувати Софійка.
— І помилувались, і подумали! — багатозначно додав Сашко. Його мокра чуприна стриміла в різні боки смішним їжачком, і зараз він був дуже милий.
Віта мовчала.
А ще за півгодини Софійка, стоячи у веранді навпроти відчинених дверей, дзвінко оголосила в пропахлий озоном умитий щебетливий сад:
— Увага! Федір Тютчев, переклад Рильського! «Весняна гроза»!
Гі радісно підтримала Ві-ку-ку, яка зовсім отямилась:
Е, таки вони ще не зовсім прайсі яковенчихи, ще чулі їхні серця до високого мистецтва!
Лиш Сашко ніяково мовчав. Поезії в школі не вчив і тепер ну ніяк не міг доєднатись до цього дивовижно підхожого пейзажу-дуету і розтягти прекрасну мить.
47. Ходи-обманки?
До школи в понеділок не пішла. У Вишнопіль-бо добрались тільки сьогодні вранці. Ві-ку-кусю ще на автовокзалі, навантажену матвіївськими пирогами, відразу й посадили на Леськовичі. Потім решту пирогів, Софійку, Вірку, Надьку й Любку Сашко доставив до Софійчиної хати й побіг до шефа на фірму. Після того дівчинка провела на уроки правильних першокласниць-близнючок і не менш правильну вчительку-маму. Сама ж зосталась удома під приводом учорашнього перемерзання під грозою. Заодно посидить з Ростиком: для мами обидві причини дуже поважні.
А ще вона подумає і почитає.
Спочатку Софійка береться за Мокренків блокнот і вкотре намагається щось у ньому збагнути. Що? Що значать оці каракулі? Математичка Оксана Олегівна якось казала, ніби в єгипетських пірамідах навмисне будувались обманні ходи, щоб злодій у них міг заблудитись. А саме поняття лабіринт іде чи не з Єгипту, з описаної Геродотом прогулянки гробницею фараона Аменемхета Третього. Це вже — з розповідей учительки зарубіжної. Отже, чи не є і Мокренкові записи такими собі обманками, які мали б приспати увагу його невтомного наглядача-доглядача? «Делькаренко С.О. Незабатузяні-хіраністан»: от явно ж якісь власні назви, якісь імена! «Шукморити», «закаплонник», «букша», «шалеко», «маньо»… — здуріти можна!
Так нічого й не докумекавши, укладала Ростика спати й собі лягла коло нього. Трошечки, як каже бабуся Ліна, перекимарить («кімарити» — це слово, здається, теж є в блокноті, але подумає над цим уже згодом). Тобто перекуняє і встане зі свіжішою головою…
…Прокинулась, аж коли повернулась мама, в якої у понеділок менше уроків.
— Приманка ціла? — з порогу спішить до мишоловки. Справді, поки що, як сказав би Вад, їхня миша не ведеться на сало, або… Або миші просто нема! Ще один обманний хід? Ось тільки: мишин, чи таки баби Валін?
Утім, про всяк випадок порадила мамі замість сала покласти до пастки шматочок підсохлого сиру.
Ще одну обманку принесла їй простісінько додому Леся Радзивіл. Тобто Леся схотіла провідати хвору по-другу, заодно — показати якісь нові книжки й інтернеті роздруківки про їхню справу. А ще принесла їй листа.
— Поки «Русалка» відсиджується, їй на електронну адресу вже пишуть загадкові тритони! — сказала Радзивілка.
Як Софійка ходила до Лесі на інтернет, подруга запропонувала їй заснувати поштову скриньку. Софійка байдуже погодилась: однак удома немає комп’ютера, тож про електронне листування й не мрій. Навмання придумала адресу Rusalka7-V@ukr.net, а вже пароль вигадала сама Леся.
— Так от, я розмістила твою адресу в соціальних мережах! — заявила Радзивілка. — Це поширений спосіб сповістити про нову скриньку! І ось, маємо! Не бійся, тексту я не читала!
Леся оддала Софійці роздруківку послання, і чемно відвернулась.
Софійка розгорнула складений учетверо аркуш і пробігла очима:
«Привіт, Русалко! Запав я на тебе, от і скучаю. Обізвись! Чекатиму з нетерпінням! Я тя лафф!»
— Що це? — Софійка збентежено втупилася в аркушик.
— Ну, лист же! Тобі! Щось не так?
Звісно ж, не так! Софію знову сплутали з Росавою Підлісняк!
— Від кого ця писулька?
— Ну… Поглянь, там десь має бути зворотна адреса! — пояснила Радзивілка.
Софійка пошукала вгорі над рядками й натрапила, крім дати, написане латиницею: Тих Ковугпу). Туз Козирний? Отже, сумніву не лишається! У записці, яку недавно помилково підкинули їй замість Росави, так і значилось: «Кайфую від премудрих і прекрасних. Козирний Туз»! Тепер він гадає, що саме на Росаву натрапив у інтернеті! Господи, коли вже її тінь перестане заступати Софійку?
— Лесю, ти, будь ласка, більше листів мені не принось! — ледве стримувала сльози образи.
— Пробач, я ж хотіла як ліпше! — збентежилась подруга. — А що, ну що там?
— Пусте! Забудьмо і більше ніколи не згадуймо, добре?
— Як скажеш!
Вди-и-их — ви-и-идих:
— Ліпше перекажу тобі свої вчорашні пригоди! А ще пориємось у книжках і пошукаємо нових даних про наших Симиренків-Чикаленків!