У членів Керівної Ради не лишилося часу на роздуми: помилкові їхні ідеї чи ні.
Цього разу острів почав рости й удень.
Канікул у школах відтепер вимагали вчителі з Ради. А вісім молодиків задля економії часу веліли всім горішнім мешканцям залишатися в наметах, які напнули на березі. Це полегшувало службові обов’язки.
Через чотири дні стало зрозуміло, що лопатами не обійтися. Один із учителів розробив проект бульдозера, який би викопував за годину стільки землі, скільки десять чоловіків — за три. Утім із підручних матеріалів вдавалося сконструювати лише три таких бульдозери. Для цього потрібно було на три доби задіяти двадцять дев’ять осіб, щоб працювали цілий день. Остров’яни взялися за виготовлення машин.
Звісно, вириту землю, каміння в жодному разі не можна було висипати в море. Це стало зрозуміло з самого початку. У перші дні мешканці ще намагалися завантажувати човни викопаною землею та викидати її у відкрите море, однак збагнувши, що це їм не під силу, почали вивозити в безлюдне скелище в кінці острова. Тепер же, відриваючись від лопат, вони повсюди натикалися на невідомий, нітрохи незнайомий їм горизонт. Це всього-на-всього були земляні насипи, які виростали довкола щоднини.
Строгі умови праці унеможливлювали інші дії. За винятком упорядкування робіт, до обов’язків Керівної Ради не належало встановлювати жорсткі правила. Але на ранок дванадцятого дня вона розповсюдила просто приголомшливий циркуляр. На острові заборонялися будь-які статеві стосунки. Певна річ, збільшення населення острова в період кризи було недоречним. Та щонайважливіше, щонайнагальніше — остров’яни, приступаючи до шестигодинної зміни двічі на добу, себто через кожні шість годин, не мали права марнувати свої сили на хіть та сексуальну втому, гаяти години, відведені на відпочинок, та піддаватися розбещенню, яке знецінює високе призначення статевих стосунків.
Реакція на цей припис також була незбагненною. Людям стало дедалі важче зустрічатися у власному домі, своїх кімнатах. Відтепер тільки на немовлят та будильники покладався обов’язок будити поснулих на їхню зміну. Всі остров’яни ходили зморені розділом доби на шестигодинний сон та щоденну рутину й землечерпання.
Завершивши виробництво бульдозерів, вони раптом збагнули, що доцільніше, щоб машини не розкопували береги, а використати їх для того, аби бодай трохи посунути вглибину острова земляні вали, котрі невпинно до цих берегів посувалися. Так і вчинили.
Люди копали й копали, вже навіть не мали часу роззирнутися. Разом з тим, через нагромадження землі довкола себе не могли далеко відійти, і коли закінчувалася їхня зміна, згорнувшись у клубок, ночували десь поблизу робочого місця.
На ранок чотирнадцятого дня один із бульдозерів таки спустився на берег; за його допомогою було знесено перший ряд будинків, котрі здавна стояли вздовж моря.
Цілодобові спостереження — а мешканців постійно переконували, що хтось веде спостереження; ким були ці хтось? Це могли знати тільки члени Керівної Ради, оскільки серед остров’ян не залишилося тих, котрі бачили б, могли побачити когось, окрім землекопів — цілодобові спостереження засвідчували, що ріст острова найбільш помітний перед будинками вздовж берега (цебто вздовж старого берега); так говорили.