Ополудні вчений посадив цибулини, які дав бібліотекар, у горщики до троянд — до зелених троянд. Відписуючи мерові лист під грифом «Надзвичайно секретно», він повідомив, що сподівається найпізніше через півроку виконати його прохання. Віднині він збирався проводити серед горщиків із квітами щонайменше кілька годин на день; спостерігати, експериментувати. Чекати результату. Чекати, ніби на власну смерть.
Відтоді, як він одержав лист од мера, минуло понад тридцять годин. У відповіді, написаній під грифом «Надзвичайно секретно», учений зазначив, що мерові надали неправдиву інформацію, оскільки він цікавиться лише виведенням синіх троянд; утім, якщо муніципалітет надто цього хоче й береться власним коштом придбати цибулини, то він як учений (хоча така справа виходить далеко за межі його професійної сфери) може провести відповідний експеримент у своїй лабораторії; щоправда, ті досліди, котрі в ній тривають, наразі унеможливлюють цю роботу. Зате він може допомогти Ботанічному музеєві забезпечити чимало специфічних умов, необхідних, щоб виростити надзвичайно рідкісну рослину, ще й напрочуд схожу з тюльпаном, на ймення альсаламандра — та вже культивується в його лабораторії задля особливих експериментів.
Але тільки листом справа не обмежувалася. Потрібно було попросити бібліотекаря написати статтю про почерпнуті з давніх манускриптів знання; надрукувати її в котромусь із наукових журналів, що їх ніхто не читав і не бачив; відтак підсунути цей часопис зі статтею якомусь молодому газетяреві. Роздмуханий до сенсаційних розмірів матеріал в одному зі скандальних видань мав неабияк зацікавити та сколихнути суспільство. Єдина загроза існувала для тих, хто спробує скуштувати два листки… Щодо решти…
Відтоді, як він одержав лист од мера, минуло понад тридцять годин
Учений зайшов у лабораторію. Попросив старшого помічника відірвати від альсаламандри один листочок. Усі здивувалися. Проте давно звикли, що той двічі не повторює. Йому піднесли листок. Не залишаючи нікому жодної миті на роздуми, науковець скрутив його, пхнув у рот та, чимдуж пережувавши, проковтнув. «Спочатку експеримент треба проводити на собі», — прокоментував він. Затим переглянувся з двома помічниками, котрі супроводжували його в плаванні, — усі троє всміхнулися. Раніше він із ними вже не раз обговорював дію листка. Ці чоловіки казали тільки правду. Хоча за бажання могли спокійно щось приховувати — ніхто не примушував їх говорити. Дія листків, які вони скуштували в човні, відчувалася під час усіх дослідів — ті ґрунтувалися на принципі: казати обернено протилежне тому, що думаєш. Щоправда, експерименти над чоловіками проводив лише вчений із головним асистентом. Більше вони не знали людей, котрі з’їли цілий листок, — таке й у голову нікому не спало б. Разом із ними та головним помічником учений пройшов у кабінет для експериментів. Затим попросив вірного асистента принести й другий листок. Тут колишні моряки одразу стали йому на заваді.
Адже команда науковця ще ні на кому не випробовувала цього другого листка. Вона припускала, що інформацію, почерпнуту з манускрипту, можна підтвердити експериментально, однак досліди, поставлені на тваринах, ніколи не принесли б їй надійного результату. Єдине, що залишалося вченому — провести дослід на собі. Окрім того, книга не давала точного визначення цьому божевіллю. Стати жертвою наукової спроби для нього було тим самим, що й зазнати нещасного випадку на роботі, від якого не застрахована жодна професія. Що не кажи, а ця пригода або швидко забулася б, або чітко підтвердила б інформацію, почерпнуту з манускрипту, і спрямувала подальші дослідження у відповідне русло. Щоб покласти край цій справі, досить було підійти до горщиків з альсаламандрами без жодних масок та пов’язок і зірвати кілька листочків. Зрештою, він міг і сам будь-коли потайки з’їсти другий листок — цьому ніщо не перешкоджало. Важливо тільки, щоб під час експерименту поруч не крутилися члени команди. Це були останні слова, які змусили замислитися помічника, зобов’язаного охороняти його. Оскільки вчений відтепер говорив те, що думав, команда могла завадити йому, лише тісно зв’язавши… Якщо вони на це на важаться… «Гаразд, — відповів помічник-охоронець. — Робіть, як знаєте. Ми почекаємо біля вас».
Тоді вчений сказав, що не їстиме другого листка, допоки йому не принесуть третього. Помічник-охоронець раптом збагнув, до чого все йде. Решта ж команди, мабуть, не сприймала того, що відбувається, поза рамками досліду, як і, либонь, досі нітрохи не припускала, що після другого листка потрібно буде з’їсти третього… Одначе охоронець…