Він нахилився над Єстою, розв’язав пута й поміг йому підвестися. Тоді врочисто потиснув йому руку.
— Зненавиджений від бога, — сказав він і кивнув головою. — Саме так. Але тепер уже не зненавиджений, і я так само, відколи вона побувала в моїй хатині. Вона добра.
Другого дня старий Ян Гек пішов до ленсмана Шарлінга й заявив:
— Я хочу нести свій хрест. Я був погана людина, тому виховав поганих синів.
І він попросив замкнути його до в’язниці замість сина, але йому сказали, що це неможливо.
Найкраща з давніх історій та, де оповідається, як старий Ян Гек супроводив свого сина, йшов за в’язничною каретою, спав під в’язницею і не покинув сина, аж поки той відбув свою кару. Та її вже перекаже хтось інший.
Розділ тридцять шостий
МАРГАРЕТА СЕЛЬСІНГ
Незадовго перед різдвом майориха досягла берегів Левену, однак аж на самий свят-вечір добулася до Екебю. Цілу дорогу вона хворіла. Вона дістала запалення легенів і мала велику гарячку, а все ж ніколи ще не була така весела й привітна, як тепер.
Священикова дочка, що з жовтня місяця жила з майорихою в Садибі Ельвдальског, сиділа поруч з нею на санях і рада була б їхати швидше, але нічого не могла вдіяти, бо стара все спиняла коней, прикликала до себе кожного подорожнього й розпитувала про новини.
— Як вам тепер живеться над озером? — питала майориха.
— Добре, — відповідав їй один. — Настали кращі часи. Нам усім допомагає шалений священик з Екебю та його дружина.
— Все змінилося на краще, — казав інший. — Сінтрама немає. Кавалери з Екебю взялися до праці. Знайдено на церковній вежі гроші священика з Брубю. Їх так багато, що можна буде відновити славу й честь Екебю. Їх стане також, щоб забезпечити хлібом усіх голодних.
— Наш старенький пробст ожив і помолодшав, — оповідав третій. — Щонеділі каже нам, що скоро настане царство боже. Хто ж би тепер захотів грішити? Незабаром скрізь запанує добро.
І майориха неквапом їхала далі, питаючи кожного, хто траплявся на дорозі:
— Як вам живеться? Чого людям бракує?
І гарячка зменшувалась, і колючий біль у грудях стихав, коли подорожні відповідали їй:
— У нас тут є дві багаті жінки, Мар’яна Сінклер і Анна Шернгек. Вони помагають Єсті Берлінгові, ходять від хати до хати й дивляться, чи хтось не голодує. І тепер ніхто вже не марнує збіжжя на горілку.
Майорисі здавалося, ніби вона сидить на санях і слухає відправу. Вона прибула до святої землі. Бачила, як розквітали обличчя в старих людей, коли вони розповідали, який тепер настав час. Хворі забували про свій біль, вихваляючи радісні дні.
— Ми всі хочемо бути такі, як праведний капітан Ленарт, — казали вони. — Хочемо бути добрі. Хочемо вірити в добро. Не бажаємо нікому зла. Прискоримо прихід царства божого на землю.
Майориха бачила, що всіх сповнював такий дух. По великих маєтках відкрито громадські кухні для найубогіших. Кожен, хто мав якусь роботу, негайно брався докінчувати її, а всі майоришині рудні знову працювали на повну силу.
Майориха сиділа на санях, холодне повітря вливалося в її зболені груди, а проте вона ніколи не почувала себе бадьорішою, як тепер. Вона не поминула жодної садиби, щоб не спинитися й не розпитати господарів про їхнє життя.
— Уже все гаразд, — відповідали ті. — Нас була спіткала велика недоля, та ланове з Екебю допомагають нам. Ви здивуєтесь, майорихо, коли побачите, які там зайшли зміни. Млин майже готовий, кузня працює, а спалений будинок уже підведено під дах.
Горе й страшні злигодні немов відмінили людей. Ох, навряд чи надовго! Та все-таки приємно було повертатися до краю, де люди помагали одне одному й хотіли робити тільки добро. Майориха відчувала, що зможе простити все кавалерам, і дякувала за це богові.
— Анно-Лісо, — сказала вона, — мені, старій, здається, ніби я вже під’їжджаю до брами царства небесного.
Коли майориха нарешті прибула до Екебю й кавалери поспішилися помогти їй вибратися з саней, то насилу впізнали її: вона була така лагідна й добра, як їхня молода графиня. Старші з них, що знали її замолоду, казали пошепки один одному:
— Це не майориха з Екебю, це приїхала Маргарета Сельсінг.
Кавалери дуже раділи, що вона повернулася така добра і навіть гадки не має мститися їм, та скоро їхня радість погасла, коли вони довідались, яка вона хвора. Її негайно провели до вільної кімнати в тому крилі, де була канцелярія. На порозі майориха обернулась і сказала їм: