Зате вона знала, яке лихо несе з собою кохання, і вміла оповідати про нього. Вона не могла надивуватися, що кохання сміє ще й нині з’явитися на землі, що його не прогнали нарікання покинутих і прокльони тих, кого воно зробило злочинцями, не затаврували ганьбою бідолахи, що попали в його зненависні лабета. Не могла надивуватися, що його так вільно й легко несуть крила, що воно й досі не кануло в непам’ять, обтяжене мукою і соромом.
Звичайно, колись вона теж була молода, як і всі інші, але й тоді ворогувала з коханням. Ніколи її не могли звабити танці й пестощі. Гітара її матері припадала пилюкою без струн на горищі. Мамзель Марі ніколи не наспівувала любовних пісень під її акомпанемент.
На вікні в неї стояв материн горщик з кущем троянд. Вона його рідко поливала, бо не любила квітів, тих дітей кохання. На кущі ніколи не витикалися пуп’янки, листя припала порохом, серед гіллячок павуки заснували павутину.
І до города пані Муреус, де мерехтіли метелики, співали пташки, де запашні квіти посилали бджолам любовне вітання, де все говорило про зненависне кохання, вона також рідко навідувалась.
Та ось одного чудового дня парафіяни Свартше надумали поставити в своїй церкві орган. Було це влітку за рік до того, як кавалери стали господарями Екебю. До Свартше приїхав молодий органний майстер. Він також найняв помешкання в пані Муреус і також оселився нагорі в мансарді.
Він поставив орган, що грав якось дуже химерно: візьме та й загуде посеред спокійного псалма страшним басом, невідомо як і чому. Під час різдвяної утрені діти в церкві аж плакали з ляку.
Певне, молодий майстер не дуже знався на своєму ремеслі, зате був веселої вдачі, і очі його променіли, як сонце. Він для кожного знаходив ласкаве слово — для багатого і для вбогого, для старого і для молодого. Скоро всі в домі стали йому добрими приятелями — ох, навіть більше, ніж приятелями.
Повернувшись увечері з роботи, він тримав моташку пані Муреус, працював з дівчатами в городі, читав напам’ять «Акселя» або співав «Фрітьофа»[15]. Він піднімав мамзель Марі клубок ниток, хоч би скільки вона його впускала, і навіть полагодив її старий годинник.
Він не пропускав жодного балу і танцював з усіма — від найстарших дам до молоденьких дівчат, а як лучалося йому щось неприємне, він сідав до першої-ліпшої жінки, що траплялася під ту хвилю, й щиро розповідав їй про свою біду. Авжеж, саме про такого чоловіка мріють жінки! Він з ними ніколи не заводив мови про кохання. Та минуло всього тижнів зо діва, як він поселився в пані Муреус, а вже всі дочки закохалися в нього, і навіть сердешна мамзель Марі переконалася, що її щирі молитви були даремні.
Настала пора смутку й радощів. На кросна капали сльози й стирали крейдяний візерунок. Вечорами, бувало, котрась бліда мрійниця сиділа в бузковій альтанці, а в мансарді мамзель Марі бриніли нові струни на гітарі — то вона пригравала собі до зворушливих любовних романсів, що їх навчилася від своєї матері.
А молодий майстер був і далі такий самий безтурботний та веселий і щедро обдаровував усмішками й увагою всіх тих жінок, що мліли з кохання і сварилися за нього, як він був на роботі.
Нарешті настав час йому від’їздити.
Перед ганком уже чекав на нього повіз, ззаду прив’язали валізку, і молодик почав прощатися. Він поцілував у руку пані Муреус, а тоді заходився обнімати заплаканих дівчат і виціловувати їх у щоки. Він і сам плакав: йому сумно було розлучатися з сірим будиночком, де він перебув таке судове літо. Врешті він оглянувся й пошукав очима мамзель Марі.
І тоді вона зійшла старенькими сходами в найкращій своїй сукні. Через плече на широкій зеленій шовковій стрічці висіла гітара, а в руках вона тримала пучок троянд, що розквітли цього літа у горщику її матері. Мамзель Марі спинилася перед молодиком, торкнула на гітарі струни й заспівала:
Доспівавши, вона заткнула йому троянди в петельку й поцілувала в уста. А тоді знову, стара проява, втекла до себе нагору.
15
«Аксель» (1822), «Сага про Фрітьофа» (1825) — твори видатного шведського поета Есайаса Тегнера (1782–1864).