Під пасами Анджея хвороботворна матерія набрякла у великий синьо-червоний гнійник на ключиці і поволі почала спускатися від запаленого центру по руці до долоні.
Я поглянув на Анджея. Він мовчки зосередив погляд на хворій, на лобі залягла глибока зморшка, руку він тримав в кількох сантиметрах від передпліччя Гальшки.
– Рrogredіarіs![36] – тихо, але твердо наказав він і опустив руку на кілька сантиметрів нижче до ліктя. Пухлина, слухняна волі лікаря, зм’якла і витягнулася вузькою червоно-синьою смугою до ліктя.
– Рorro![37] – знову наказав він.
Хвора тихенько застогнала.
– Боляче.
– Зараз настане полегша, – заспокоював Анджей, тримаючи свою руку над згином ліктя. – Зазвичай суглоби болючіші. Рorro!
Гнійна смуга опустилася нижче, до долоні.
– А зараз, Єжи, підтримай, будь ласка, вище, біля плеча.
– Не боляче? – запитав я, обережно притримуючи Гальшчину руку, де щойно палав величезний гнійник.
– Аніскільки, – відповіла вона, залившись рум’янцем.
А Вєруш тим часом підвів хвору субстанцію до пальців. За п’ятнадцять хвилин луснули гнійники на вказівному і середньому пальцях, разом з кров’ю і гноєм вийшли друзки скла. Вєруш промив рани сулемою і, натерши долоню хворої маззю, наклав пов’язку.
– Як себе почуваєте? – запитав, закінчивши операцію.
– Чудово. Нічого не болить. Дякую вам, чудовий лікарю!
І із сльозами на очах вона потиснула йому руку.
– На жаль, – зітхнув Анджей, збентежений старим Гродзенським, що наполягав на гонорарі. – У будь-якому випадку, всі заходи поки тимчасові… Ні, дякую панові, я рішуче відмовляюся, – сказав ідучи. – Адже я ніколи не займаюся лікуванням; виняток зробив лише для нареченої мого друга.
– У такому разі я просто не знаю, як вам віддячити? – зніяковів, у свою чергу, батько Гальшки.
– Дурниці, любий пане. Прошу вас обов’язково відвезти дочку на деякий час в село, і подалі – краще в гори. Поки що необхідно забрати її з міста.
– Завтра ми виїжджаємо.
– All rіght! Чудово. А ти, дорогий мій Єжи, залишишся протягом усього цього часу зі мною.
Протести Гальшки і її матері не допомогли. Ще того ж вечора, улягаючи волі Анджея, я попрощався зі своєю нареченою на довгий час.
– Ти негайно вирушиш зі мною, – рішуче зажадав мій друг, майже насильно відводячи мене від Гродзенських. – Необхідно обговорити вельми серйозну справу.
Незабаром ми вже сиділи в тихій майстерні і задумливо, не відриваючись, дивилися на полум’я у коминку. Та ось Анджей підняв голову і подивився на мене.
– Гадаю, ти не сумніваєшся, хто зурочив Гальшку.
– Так. Усі докази провадять в одному напрямку.
– Отже, зволікання небезпечне, мусимо діяти, допоки отруйний вихор, який дме ЗВІДТИ, не перетворився на смерч, якого вже не опануєш.
– Я весь до твоїх послуг.
– Пам’ятаєш рештки води, розлитою Камою з чаші?
– Звичайно. Ти тоді зібрав воду в реторту і заховав у ніші атанора.
– Мені нарешті вдалося дослідити астральний фантом цієї води.
– Отже, у води теж є астральний фантом?
– Як у будь-якої стихії і будь-якого елементу. Ти читав Теофраста Парацельса? «De ente astrorum» і «Archіdoxіs magіca»?
– Ні, не читав, лише чув про цю дивовижну людину. Здається, в окультистів він користується великою пошаною.
– Парацельс один з найсерйозніших магів Європи, несправедливо оббреханий офіційною наукою. Так от, в згаданих творах цього філософа розрізняються чотири види астральних фантомів: Stannar або Truрhat, тобто фантом мінералів, який зв’язує їхню матеріальну форму і душу, викликає кристалізацію; астральний фантом квітів, тобто Leffas – життєва сила рослини, завдяки алхімії її можна зробити видимою в скляній пробірці, і, нарешті, фантом тварин, званий Evestrum, ну, і двійник людини.
– А нас цікавить первинна форма води, тобто її Stannar?
– Так. Я зробив алхімічний аналіз води, насиченої флюїдами цієї жінки. Завдання виявилося не з легких, враховуючи невелику кількість рідини (аналіз довелося повторити неодноразово), але не шкодую: результати перевершили всі сподівання.
– Чи вдалося тобі здобути вплив на неї?
– Наразі ні, але я отримав вельми цікаві вказівки.
– Які ж?
– Астральний фантом води, намагнічений Камою, має розгалуження.
– Нічого не розумію.
Вєруш підійшов до атанору, витягнув з тайника олов’яну посудину, схожу на яйце з покришкою і двома ріжками, що стирчали збоку.
– Поглянь на ці два вказівні пальці, – показав на ріжки.
– Один значно коротше другого.
– Саме він і послужить нам дороговказом.
– Хіба не хочеш мене переконати, що у цій посудині міститься астральний фантом води?