— Я трохи з'їхав з глузду.
— Тоді ви пропустили початок гарної історії. Калітрі готують очолити країну після наступних виборів. Герцогиня Марія Поліціано керує кампанією знизу.
— Боже мій! — сказав Джордж Фабер. — Все так просто.
— Все так просто і все так складно. Калітрі потребує прихильності Церкви. Його повернення до сповіді було непомітно оприлюднене. Наступний і найочевидніший крок — узаконити його шлюб.
— І ви вважаєте, що йому це вдасться?
— Я впевнений, що так і буде. Суд, як і будь-який інший, може розглядати лише докази, які йому надані. Він не може виносити жодних суджень у внутрішній системі совісті.
— Хитрий покидьок, — з почуттям сказав Джордж Фабер.
— Як ви кажете, хитрий покидьок. Він був хитрий і зі мною. Мого сина підвищили у посаді. Він думає, що сонце, місяць і зірки світять з сідниць Калітрі.
— Вибачте.
Кампеджжіо знизав плечима.
— У вас своя проблема.
— Я це переживу — сподіваюся! Очікую, що Калітрі будь-якої миті виступить проти мене. Я намагаюся зрозуміти, що він може зробити.
— У гіршому випадку, — задумливо сказав Кампеджжіо, — він може судити вас за кримінальним звинуваченням, а потім вигнати з країни. Особисто я не думаю, що він це зробить. Йому забагато є що втрачати, якщо через його шлюбну справу виникне публічний скандал. У кращому випадку – і це не дуже хороший варіант, визнаю – він може зробити все настільки незручним для вас, що вам все одно доведеться піти. Ви не можете працювати кореспондентом, якщо не маєте розумних стосунків з людьми, які фігурують у новинах. Також він може збентежити вас купою дрібних юридичних деталей.
— Я теж так думаю. Але є ймовірність, що Калітрі не чув про мою діяльність. Наш п'яний друг у Позітано, можливо, блефував.
— Це правда. Ви, звичайно, не дізнаєтеся, доки не буде винесено вердикт Священної Римської Роти. Незалежно від того, знає Калітрі чи ні, він не зробить жодних кроків, доки справа не закінчиться.
— Тож я сиджу спокійно.
— Чи можу я поставити вам запитання, Фабер?
— Звичайно.
— Ви коли-небудь згадували комусь ще про мій зв'язок з вами?
— Ну, так. К’ярі та ще одній знайомій. Чому ви питаєте?
— Бо, в такому разі, боюся, я не можу сидіти склавши руки. Я маю щось зробити.
— Заради Бога! Що саме?
— Я маю звільнитися з Оссерваторе. Я ж казав вам, що я людина, якій довіряють у Ватикані. Я не міг би скомпрометувати себе чи своїх роботодавців, продовжуючи працювати під постійною загрозою викриття.
— Але викриття може й не бути.
Кампеджжіо посміхнувся й похитав головою.
— Навіть попри це, я вважаю, що не можу змиритися з неспокійною совістю. Я більше не та людина, якій довіряють, бо більше не можу довіряти собі. Я мушу звільнитися. Питання лише в тому, як я це зроблю... На основі повного розкриття інформації понтифікові або на підставі віку та хвороби.
— Якщо розкриєте цю інформацію, — сказав Джордж Фабер, — ви зруйнуєте мене швидше, ніж це зможе зробити Калітрі. Ватикан — мій дім так само, як і Квірінал.
— Мені цк відомо. У вас і без мене достатньо проблем. Так ось що я пропоную зробити. Я почекаю, поки Рота винесе рішення у справі Калітрі. Якщо Калітрі не вчинить позову проти вас, тоді я піду до Святого Отця та запропоную свою відставку, просто сказавши йому, що дію за вказівкою лікаря. Якщо ж Калітрі вчинить проти вас позов, тоді я зроблю повне розкриття відомостей. Таким чином, ми обидва зможемо трохи врятувати себе від уламків. — Він помовчав хвилину, а потім більш дружнім тоном додав: — Мені дуже шкода, Фабер, мені дуже шкода. Ти втратив свою К'яру, я втратив сина. Ми обидва втратили щось більш важливе.
— Знаю, — похмуро сказав Фабер. — Я маю робити те, що робите ви. Тихо зібрати речі та повернутися додому. Але я тут уже п'ятнадцять років. Ненавиджу думку про те, що мене вирве з корінням такий сучий син, як Калітрі.
Кампеджо виразно махнув рукою та м’яко процитував:
— Che l’uomo il suo destin fugge di raro[37]… Рідко трапляється, що людина уникає своєї долі. А ми з вами народилися до долі неспокійної. Не борися з нею надто довго. Завжди слід зберігати трохи гідності на випадок уходу.
У своєму кабінеті в будинку № 5 за адресою Борго Санто Спіріто Рудольф Семмерінг, отець-генерал єзуїтів, розмовляв з підлеглим йому членом Товариства, Жаном Телемоном. Під рукою у нього були аркуші, які містили звіти ватиканських лікарів. Він простягнув їх Телемону.
— Ви знаєте, що в них написано, отче?
— Знаю.
— Ваші кардіограми показують, що ви вже перенесли один, а можливо, й два інфаркти.
— Це правда. У мене був легкий напад в Індії позаминулого року, а ще один — у січні минулого року, коли я був на Целебесі». Розумію, що можу очікувати ще одного будь-коли.
37
Людовіко Аріосто "Роланд несамовитий" ("Orlando Furioso" Ludovico Ariosto, (XVIII. 58), 1516).