"Я мав повний намір виконати всі умови договору… — відповів Коррадо Калітрі. — Але моїй дружині бракувало і волі, і досвіду, щоб допомогти мені їх виконати. Подружній стан передбачає взаємну підтримку; я не отримував підтримки чи моральної допомоги від своєї дружини".
"Заявниця також стверджує, що умовою шлюбу було те, щоб її чоловік був людиною з нормальними сексуальними звичками".
"Вона знала, ким я був, — заявив у відповідь Коррадо Калітрі. - Я не намагався приховати своє минуле. Багато з нього було загальновідомим. Вона вийшла за мене заміж, незважаючи на це".
"Добре!" — сказали аудитори Роти. "Будь-якого з цих позовів було б достатньо для рішення про недійсність, але проста заява не є доказом. Як заявниця пропонує довести свою правоту? Чи висловив її чоловік свої хибні наміри їй чи комусь іншому? Чи була умова чітко викладена до укладення договору? З якої нагоди? У якій формі усної чи письмової заяви? І ким може бути підтверджена ця умова?"
Тож неминуче колеса канонічного правосуддя зупинилися, і адвокати К'яри стримано порадили їй, що краще призупинити справу, поки шукаються нові докази, ніж доводити її до несприятливого завершення. Люди Роти твердо стояли на догматичних принципах і положеннях закону; Коррадо Калітрі був благополучно одружений і щасливо вільний, тоді як вона сама потрапила, як миша, в пастку, яку він їй розставив. Усе місто здогадувалося про наступний крок, перш ніж вона його зробила. Їй було двадцять шість років, і за шість місяців вони з Джорджем Фабером стали коханцями. Рим, у свій цинічний спосіб, посміхнувся їхньому союзу та звернувся до веселіших скандалів кіношників в Чінечітті[15].
Але Джордж Фабер не був поступливим коханцем. У нього свербіла совість, і він ненавидів чоловіка, який змушував його ярити її щодня...
У нього раптово запаморочилося в голові. Піт виступив на обличчі та долонях, і він намагався заспокоїтися, коли Папа піднімався сходами вівтаря, підтримуваний його помічниками. Кампеджжіо проникливо глянув на свого колегу, якому зробилося погано, а потім нахилився вперед і поплескав його по плечу.
— Мені теж не подобається Калітрі; але ти ніколи не виграєш так, як дієш.
Фабер різко сів і вороже подивився на нього.
— Що, чорт забирай, ти маєш на увазі?
Кампеджжіо знизав плечима і посміхнувся.
— Не сердься, друже, це ж секрет Полішинеля. А навіть якби й ні, це написано на твоєму обличчі... Звичайно, ти його ненавидиш, і я тебе не звинувачую. Але є й інші способи вбити кота.
— Хотілося б їх почути, — роздратовано сказав Фабер.
— Запроси мене колись на обід, і я тобі розповім.
І цим Фабер мусив задовільнитися, але надія гуділа в його голові, як овід, поки Кирило-понтифік читав коронаційну месу, а голоси хору лунали навколо купола базиліки.
Рудольф Семмерінг, отець-генерал Товариства Ісуса, стояв нерухомо, як вартовий, на своєму місці в нефі та присвятив себе роздумам про цю подію та її значення.
Все життя дисципліни в ігнатіанських[16] вправах дало йому здатність проектувати себе поза межі часу та простору в самотність споглядання. Він не чув ні музики, ні гомону натовпу, ні піднесеної латини церемонії. Його пригнічені почуття були закриті для будь-якого вторгнення. Його огортала безмежна тиша, поки сили його духу зосереджувалися на суті моменту: стосунках між Творцем та Його творіннями, які стверджувалися та оновлювалися встановленням Його Намісника.
Тут, у символі, церемонії та жертовному акті, проявлялася природа Містичного Тіла – Христос Боголюдина як Глава з Понтифіком як Його Намісником, оживляючи все тіло Своєю постійною присутністю та через перебування Утішителя. Тут був увесь фізичний порядок, який Христос встановив як видимий символ і видимий інструмент Своєї роботи з людством – еклезія[17], ієрархія Папи, єпископів, священиків і простого народу, об'єднаних в єдиній вірі з єдиною жертвою та єдиною системою сакраментів. Тут була підсумована вся місія відкуплення – повернення людини до її Творця через дарування благодаті та проповідь Нового Завіту.
Тут також був морок жахливої таємниці: чому всемогутній Бог створив людські інструменти, здатними до бунту, які могли відкинути божественний задум, спотворити його або перешкодити його розвитку: чому Всезнаючий дозволив тим, кого Він створив за Своїм образом, навпомацки прокладати собі шлях до єднання з Ним вістрям ножа, щодня ризикуючи назавжди втратити себе перед Його лицем. Тут, нарешті, була таємниця служіння, послуговування, до якого були покликані певні люди – серед них і він сам: взяти на себе більшу відповідальність і більший ризик, і явити в собі образ Божества для спасіння своїх ближніх.
15
Чінечитта (італ.
17
Еклезія (з грец. "зібрання", "збори") - у християнстві, церква як об'єднання людей, вибраних і покликаних Богом, Тіло Христове; згромадження, яке формує і гуртує спільноту одновірців.