Але в цьому місці та в цей час вони були присвячені, кожен на межі свого таланту, безумству, яке обіцяло невеликий прибуток будь-якій справі: підготовці всіх людей до смерті та до єднання з невидимим Богом. Їхні розмови стосувалися безлічі тем: гроші, політика, військові договори, економічні угоди, високопосадовці по всьому світу; проте суть дискусії завжди була незмінною: як поширити по всьому світу знання про Христа, Його вчення та товариство, яке Він створив для його збереження та поширення.
Для них кожне питання – як чоловік одружується, як він здобув освіту, скільки йому платять, його національна відданість – було в основі своїй теологічним твердженням. Воно стосувалося Творця та його творінь, а також вічних стосунків одних з іншими. Все, що робилося у вимірі часу, мало своє коріння та свою безперервність у вічності.
Коли державний секретар призначав посла до Австрії чи легата до Уругваю, його функцією було підтримувати офіційні стосунки з урядом, щоб в атмосфері злагоди між Церквою та державою людські душі могли легше вести себе до пізнання та практики рятівної істини.
Коли Платіно призначав ту чи іншу місіонерську конгрегацію, щоб та вирушила в джунглі Амазонки, він робив це з повним переконанням, що виконує чітку заповідь Христа – нести Євангеліє надії тим, хто перебував у темряві та тіні смерті.
Однак це була точка зору, яка породжувала власні особливі проблеми. Люди, які виконували благочестиву роботу, були схильні недбало ставитися до її людського аспекту. Люди, які мали справу з валютою вічності, були схильні надто сподіватися на майбутнє та дозволяти сьогоденню вислизати з-під контролю. Ті, хто підтримувався двохтисячолітньою структурою Церкви, були надто слабо захищені від наслідків власних помилок. Маючи стільки традицій, на які можна було спиратися, вони часто були колючими та підозрілими до нових способів християнської дії.
Однак, попри все, такі люди, як Платіно та Гольдоні, гостро усвідомлювали світ, у якому вони жили, і той факт, що виконувати Божу роботу, вони могли тільки змирившись з тим, що людина зробила для себе. чи для себе. Платіно зараз наголошував на цьому. Його довгий коричневий палець вказав на місце в Південно-Східній Азії.
— …ось, наприклад, Ваша Святість, Таїланд. Конституційно це монархія. Фактично ж це військова диктатура. Релігією держави є буддизм. У той чи інший момент свого життя кожен чоловік з королівської родини та кожен високопосадовець одягає шафранову мантію і проводить деякий час у монастирі. Ми влаштували там школи. Ними керують черниці та священики-вчителі. Вони можуть вільно проводити релігійне навчання, але не в звичайні шкільні години. Ті, хто бажає вчитися віри, повинні приходити поза тим часом. Це наша перша складність. Є ще одна. Урядові призначення – а будь-яка важлива посада є урядовим призначенням – відкриті лише для буддистів. Офіційно, звичайно, це не визнається, але насправді це так. Країна є слаборозвиненою. Більша частина торгівлі знаходиться в руках китайців, тому, з усіх практичних причин, людина, яка стає християнином, повинна відмовитися від будь-якої надії на економічний чи соціальний ріст… Характер людей, який також був зумовлений буддійською вірою, стійкий до змін і підозрілий до зовнішнього впливу…
З іншого боку, серед молодих чоловіків очевидний зростаючий внутрішній конфлікт. Вони щодня ще тісніше контактують із західною цивілізацією завдяки американській військовій та економічній допомозі; але для них є мало можливостей і роботи. Мені надали те, що я вважаю достовірною статистикою, що двадцять п’ять відсотків старшокласників чоловічої статі залежні від героїну ще до закінчення школи. Бачите, в чому проблема. Як нам рухатися, щоб досягти справжнього проникнення в розуми та серця людей?
— Як ви оцінюєте роботу, яку ми зараз виконуємо? — серйозно запитав понтифік.
— В основному, як справу освіти та благодійності. На людському рівні ми допомагаємо підвищити рівень грамотності. Ми керуємо лікарнями, які використовуються як навчальні центри. Є будинок для реабілітації дівчат, яких забрали з борделів… Ми служимо громаді. Ми показуємо віру тим, хто проходить через наші руки. Однак кількість навернень невелика, і ми ще не проникли ефективно в розум і серце країни.
— В Японії у нас становище гірше, — бадьоро сказав Гольдоні. — Встановлено конкордат, який дає нам набагато ефективніші умови праці, ніж у Таїланді, але тут ми знову не зробили жодного справжнього прориву.
— І все ж ми колись зробили прорив, — сказав Кирило з посмішкою. — Його розпочала одна людина, святий Франциск Ксав'єр[20]. Нащадки його навернених досі там – старохристияни Нагасакі та Нари. Чому ми зазнаємо невдачі зараз? У нас те ж саме послання. Ми поширюємо ту саму благодать, що й катакомбна церква. Чому ми зазнаємо невдачі? — Він важко підвівся зі стільця і став біля карти, вказуючи на одну країну за іншою та оцінюючи невдачі та відступи Церкви. — Подивіться на Африку. Мої попередники постійно проголошували необхідність швидкої підготовки місцевого духовенства: людей, які ототожнюють себе зі своїм народом, розмовляють його мовою, розуміють його символи та його особливі потреби. Занадто мало було зроблено надто повільно. Тепер континент рухається до федерації незалежних африканських націй, і Африка вирвалася з-під наших ніг… Тут, у Бразилії, у вас величезне промислове зростання та величезна кількість селян, які живуть у найжорстокішій бідності. До кого вони звертаються, щоб захистити свою справу? До комуністів. Хіба ми не проповідуємо справедливість? Хіба ми не повинні бути готові померти за неї, як і за будь-який інший Догмат віри? Я знову запитую вас. Де ми промахнулися?
20
Франци́ск Ксав'є́р (лат.