Вже кілька тижнів Фабер ламав голову над тим, як найкраще до них підійти. Він прожив в Італії достатньо довго, щоб знати італійську любов до драм та інтриг. Але його нордичний характер ображав видовище американського кореспондента, що грав латиноамериканського детектива в плащі та чорному фетрові. Зрештою, він обрав простий, прямолінійний підхід:
— Наскільки я розумію, ви знали Коррадо Калітрі… Я закоханий у його дружину. І хочу одружитися з нею. Думаю, ви можете надати мені деякі докази проти нього. Я готовий добре за це заплатити…
Довгий час він відмовлявся розмірковувати, а що буде далі. Однак тепер, за три години дороги від Риму і далеко від К'яри, він був готовий зіткнутися з питанням якщо. Якщо все зазнає невдачі, він би повинен доводити сам собі. Він повинен був би доводити К'ярі, що готовий ризикнути своєю кар'єрою заради неї. Він би зміг вимагати двостороннього руху в коханні. Якщо і це зазнає невдачі…? Нарешті він почав вірити, що переживе це. Найкращі ліки від кохання — це трохи охолодити його та дати чоловікові свободу міряти одну жінку з іншою, муки одностороннього кохання проти похмурого спокою відсутності кохання взагалі.
Не можна було перекидати серце людини середнього віку, як гумовий м'яч, з одних любовних відносин до інших; але крихта втіхи була в думці про Руфь Левін та її відмову присвятити його серце чи своє власне новому горю без жодної обіцянки безпеки.
Вона була мудрішою за К'яру. Він знав це. Вона пройшла додаткові випробування і пережила це краще. Але кохання було райдужним словом, яке могло вказувати на глечик із золотом[29], а могло й не вказувати. Він заплатив за свій напій, вийшов на безжалісне сонце і розпочав останній етап своєї подорожі в невизначеність.
Неаполітанська затока була пласким і масляним дзеркалом, розбитим лише хвилею прогулянкових пароплавів та піною аліскафо[30], які гнали свої вантажі туристів зі швидкістю п'ятдесят миль на годину до безтурботних островів Капрі та Іскія. Вершина Везувію була розпливчастою в тумані спеки та пилу. Розфарбована штукатурка сільських будинків лущилася на сонці. Сірий туфовий ґрунт фермерських ділянок був висушений, і селяни походжали вгору-вниз по рядах томатних кущів, немов фігури в середньовічному пейзажі. Пахло пилом і гноєм, гнилими помідорами та свіжими апельсинами. На кожному повороті гуділи клаксони, дерев'яні візки шумно котилися бруківкою. Уривки музики проносилися повз, змішуючись з криками дітей та час від часу лайкою фермера, що потрапив під прес літнього дорожнього руху.
Джордж Фабер їздив швидко, не стримуючи себе, наспівуючи пісню що не мала мелодії. На крутому повороті Амальфійської дороги його мало не збив з дороги спортивний автомобіль, що мчав стрімголов, і він голосно та весело вилаявся римським діалектом. Коли кореспондент дістався Позітано, обшарпаного, вражаючого містечка, що крутим схилом тягнулося від води до вершини пагорба, він був задоволений сам собою, і враження були такими ж п'янкими, як незріле вино Соррентійських гір.
Він поставив машину в гараж, взяв сумку та прогулявся крутим вузьким провулком до міської площі. Через півгодини, викупавшись та переодягнувшись у бавовняні штани та смугасту сорочку, він сидів під тентом, пив Карпано[31] та готувався до зустрічі з Сільвіо Пелліко.
Галерея художника була довгим, прохолодним тунелем, що вів з вулиці у двір, завалений мотлохом та уламками старого мармуру. Його картини висіли вздовж стін тунелю – яскраві абстракції, кілька портретів у стилі Модільяні, тут же були розкидані дешеві пейзажі, щоб заманити сентиментального туриста. Було легко зрозуміти, чому Коррадо Калітрі так швидко його покинув. Важче було зрозуміти, чому він взагалі з ним зв'язався.
Це був високий, юнак з вузьким обличчям і скуйовдженою бородою, одягнений у бавовняну блузу, вицвілі сині джинси та потерті парусинові туфлі. Він сидів між двома стільцями біля входу в тунель, дрімаючи на сонці, солом'яний капелюх був насунутий на очі.
Коли Джордж Фабер зупинився, щоб розглянути картини, хлопець відразу ожив і з розмахом представив себе та свою роботу.
— Сільвіо Пелліко, синьйор, до ваших послуг. Мої картини вам подобаються? Деякі з них вже виставлялися в Римі.
— Знаю, – сказав Джордж Фабер. — Я був на виставці.
29
Асоціація з англосаксонським повір'ям, нібито на кінці веселки можна знайти горщик з золотом.
31
Антоніо Бенедетто Карпано (1764-1815) — італійський травник і аптекар, винахідник вермуту.
Рецепт вермуту — ароматизованого напою, виготовленого з білого вина з додаванням трав'яних настоянок і спецій, був створений Карпано у 1786 році у Турині. Напій призначався насамперед для жінок, в той час як звичайні вина вважалися «чоловічими». Вермут виявився настільки популярним, що винахідник збудував справжню фабрику з його виготовлення, а магазин Карпано був змушений працювати 24 години на добу.
Загалом винахідник створив більше 30 різновидів вермуту. Сьогодні вермути за рецептами Карпано виробляє міланський завод Fratelli Branca Distillerie. Його лінійка містить напої Carpano Classico Vermuth, Carpano Bianco, Carpano Antica Formula і оригінальний аперитив оригінальний аперитив "Punt e Mes".