- Дурненька. Я ж для тебе старався. Уявляєш, що було б, якби сюди прийшов Флам? Я дотримав слова і нічого не вибовкав Моріусу. Він довго ще б ні про що не здогадувався, якби кілька днів назад із Безодні не повернувся його син. От він і розповів, що сталося насправді і те, що ти ілюзія.
Лілліан мовчала. Вона не знала, що відповісти на це, адже й сама здогадалась, що це все справа рук Флама, як тільки-но він увійшов у Академію.
- Що тобі від мене потрібно? – вже м’якше озвалась вона.
Еріан раптом втішився.
- Ну от, інша справа. – задоволено відказав. – Я прийшов прохати тебе знову зайняти посаду управляючої.
Лілліан така пропозиція вкрай здивувала. Відколи зникли Мортен та Юго, вона перестала обіймати цю посаду. Екторіна сказала, що зі всім впорається сама і помічники їй не потрібні, тож все, чим довелось займатися Лілліан, - це розсаджувати квіточки й пильнувати зовнішній вигляд Академії. А тут зненацька з’являється Еріан і пропонує їй знову взятися за всі папірці й папки із особовими справами студентів. Вона відійшла від дверей і підійшла до каміну. Щось роздумуючи, задивилась на вогонь. На якусь мить Еріан аж замилувався її освітленим вогнем, зосередженим личком.
- Гаразд. Подумай над цим. Та не барись – роботи багато.
І хлопець вже зібрався йти, піднявши мантію із землі, як Лілліан тихо озвалась:
- Добре. І тільки тому, що ти дав мені слово нічого не розповідати Моріусу.
Еріан вдоволено посміхнувся.
- Ну, тоді ходімо!
- Куди? – не зрозуміла Лілліан.
- Як це куди? Берешся за діло негайно!
Лілліан знову здивувалась, проте поспіхом накинула на плечі мантію і вони швидко попрямували у Академію.
- Чого ми так поспішаємо? – озвалась по дорозі Лілліан.
- Тому, що ти прогаяла багато часу, коли байдики била! – удавано сердито відповів Еріан. – Ти бачила директорський кабінет? Там стільки пилюки, що можна рецепти всякого зілля записувати! Уявляєш, що із паперами робиться?
Лілліан тихенько захихотіла, прикрившись руками. Кузен і справді трохи підняв їй настрій. Дівчина любила працювати, любила бути завжди чимось зайнятою. І нарешті їй випав такий шанс, хоч і ця надмірна жвавість Еріана її трохи насторожувала. Та вона намагалась не думати про це, адже все, що їй було потрібно – це бути корисною у веденні справ Академії. А не всякі там квіточки розводити…
Зайшовши всередину, Еріан помітив, що навколо дуже багато студентів. Особливо багато їх сновигало у вестибюлі та біля бібліотеки. Очевидно, зараз перерва між заняттями. І зненацька в нього зародилась гарна ідея.
- Зачекай хвильку. – озвався він до Лілліан, коли вони вийшли на сходову площадку перед статуєю ангела у мантії. Еріан обернувся і, оглянувши студентів, гукнув: – Панове! Прошу хвильку вашої уваги!
За мить чи не всі оглянулись на директора.
- Хто це?
- Не знаю…
- Начебто новий директор, я чув…
Студенти одразу стали із цікавістю перешіптуватися між собою і здійняли помітний гомін. Лілліан розгубилась.
- Що це ти робиш? – роздратовано шепнула вона йому, та Еріан і не глянув на неї.
- Так, так, можливо хтось із вас вже чув, я - новий директор цієї Академії…
«Он воно що… й справді, ніхто ж не знає, хто він…» - одразу зметикувала Ліллі.
- Професор Еріан Еберг із Данії! – швидко додала вона.
Еріан здивовано глянув на неї. Студенти враз гучно зааплодували.
- Гм… - тихо хмикнув Еріан, оглядаючи усіх внизу. – Та зараз не про це! Ще хвильку уваги!
Коли усі миттю стихли, він продовжив.
- Хочу вам сповістити, що я зібрався повернути міс Лілліан її посаду управляючої Академії!
- Що..? – це було для Лілліан вкрай несподівано. Та й студентам не обов’язково було це знати, що їм до цього?
- Ваші овації! Ну ж бо, гучніше! – весело додав Еріан і публіка просто вибухнула. Дехто аж присвистував від захвату. Навіть новому директорові не випало стільки честі й Лілліан знітилась. Вона пригадала, як кожного дня її кабінет відвідувала численна кількість студентів, кожен із якимись своїми проблемами й іншими потребами. І Лілліан намагалась кожному вгодити й допомогти. Невже їм і справді її так не вистачало?
- Бачиш, - тихо озвався він до неї, поклавши руку їй на плече, - вони чекали на тебе…
Еріан вдоволено зазирнув їй у очі і дівчина уже зовсім розгубилась. Студенти вітали її так шалено, що аж перехоплювало дух. Безумовно, Лілліан в цей момент відчувала себе щасливою…