- Чому я? – сердито огризнувся Сорен. – Ти ж директор!
- Ну, не хочеш, то попрошу Лілліан…
Сорен лиш важко зітхнув і повернувся до Карін.
- Гаразд. Ходімо. – він узяв у неї валізку і попрямував у бік жіночого гуртожитку. Слідом все так само боязко попленталась Карін.
Сорен, понуро опустивши голову, ішов повільно і задумливо. В голові крутилися сердиті думки. Йому не подобалося, що переведену студентку віддали саме йому. Не подобалось, що вона приїхала сюди із Вільямом, не подобалось те, що вона його дівчина. Ще йому не сподобалась ця зустріч із старим другом і його дурнувата манера говорити.
«І хто такий Бетмен? Про що взагалі йшлося? Йому не сподобалась маска? Та й ця Карін, схоже, мене боїться… Зрештою, всі так реагують, згадати лише Юі… Угх!» - раптом Сорен сердито розігнав у своїй голові хмари і поглянув на Карін.
«Вона й справді гарна… І як цьому пройдисвіту пощастило зустрічатися із такою? Як давно?»
- Розклад аудиторних занять, - почав Сорен, аби відволіктись, - висить у вестибюлі справа від входу. Ти побачиш. У Академії не загубишся. Нумерація кабінетів починається у правому крилі. На першому поверсі їх тридцять. Других тридцять – у лівому. Так і пронумеровані. Далі нумерація продовжується на другому поверсі справа, там аудиторій п’ятдесят, інших п’ятдесят відповідно зліва. На другому поверсі просто над входом – бібліотека. На аудиторні заняття книги тобі потрібні не будуть, вони є у кожній аудиторії. Потрібен лише зошит, ручка та олівець.
- Зрозуміла. – твердо відповіла дівчина.
- На індивідуальні заняття книги тобі теж не потрібні, у мене все є. Мій кабінет знаходиться одразу за Академією, крайній зліва або перший із п’яти відокремлених. Якщо оминути Академію зі сторони жіночого гуртожитку, вийдеш просто на нього. Приходиш одразу після загальних занять або через годину, якщо тобі потрібно буде ще в гуртожиток.
- Сенсей… -за якусь хвильку озвалась Карін. – Ви не раді, що я потрапила до вас?
Сорен від несподіванки аж зупинився. І трохи розсердився.
- Не вигадуй. Просто зустріч із Вільямом була надто несподіваною для мене. Останній раз ми бачились із ним ще в школі… Ну, ми прийшли. Доброго вечора, місіс Грейвуд.
- Доброго вечора, містере Сандервік. – добродушно відповіла йому комендант.
- Це, - показав він на Карін, - міс Хімура, студентка за обміном із Японії. Підготуйте для неї кімнату і все необхідне.
- Ласкаво просимо, міс Хімуро. – місіс Грейвуд розгорнула свій журнал. – Подивимось… Здається, кімната номер двісті один вільна. Туди вас і поселимо.
- От і чудово. Як розпакуєш речі, зайдеш у мій кабінет. – наказав Сорен і вийшов із гуртожитку.
- Для чого..? – розгубилась дівчина.
- Не бійтесь його. – тихенько втрутилась комендант. – Те, що він прикриває своє обличчя моторошною маскою зовсім не означає, що він потворний під нею. Куди більше варто боятися потворних душ. Проте, хоч обличчя і не видно, видно очі… - місіс Грейвуд загадково обірвала свої слова і посміхнулась.
Карін не відповіла нічого. Її й справді лякав Сорен. І не маскою, а якимось холодом своїх проникливих очей.
- Що ж, - озвалась знову комендант, - давайте відведу вас у кімнату.
Місіс Грейвуд узяла ключ і попрямувала через хол у лівий коридор. Спочатку вони дійшли до самого кінця коридору й піднялись сходами аж на четвертий поверх. Комендант відчинила кімнату і ввімкнула світло. Карін спочатку здивовано розглядала картини і люстри коридору, а зараз не менш вражено роззирнулась у кімнаті. «Єва» була далекою до такої розкоші.
- Нажаль, продукти привозять в понеділок о восьмій, тому в вашому холодильнику немає нічого й вам доведеться почекати до ранку. Та якщо ви зголодніли, приходьте до мене, я пригощу вас чаєм і чимось смачним. – місіс Грейвуд мило посміхнулась Карін. – А зараз – облаштовуйтесь.
- Я не голодна, проте щиро вдячна вам за гостинність.
Місіс Грейвуд пішла, залишивши Карін ключ, і дівчина задумалась. У кімнаті було трохи прохолодно. Можна було розпалити камін, та вона так втомилась із дороги, що не хотілося й валізу розпаковувати. Та вона була задоволена тим, що в Англію відіслали саме її. Вона так про це мріяла! Хотіла побачити країну, із якої приїхав Вільям. Чомусь одразу згадався їй молодий Сандервік. Хоч він і шкільний друг Вільяма, різниця між ними просто неймовірно велика. І не лише в тому, що Сорен маг, а Уіл – син британського бізнесмена, що рятує «Єву» від голоду. Навіть манера говорити уже створює між ними якусь прірву. Вільям ніколи не слідкував за тим, що слів паразитів він використовує так багато, що іноді й годі зрозуміти, про що йдеться. І це Карін, відверто кажучи, дратувало. Та вона звикла. Вільям веселий і жвавий, любить жартувати і про все знає, хоч розумником назвати його вона не могла. А Сорен лиш встиг заговорити із нею, уже здався старшим на років так з десять. Карін глянула на годинник. Уже десь з півгодини вона сиділа й роздумувала. Можна вважати, за цей час вона вже розпакувала речі, тож можна було б і пошукати кабінет викладача. Дівчина не дуже хотіла туди йти, проте вона ж тут більше нікого не знає. А щоб завтра не пропустити нічого, варто познайомитись ближче із Сореном. Вона зачинила кімнату і спустилась назад в хол.