Глава дев’ята
Тепле знайомство і гірка цікавість
- Ти розчарована, Юі?
Юі понуро пленталась у гуртожиток й була явно не в гуморі.
- Розчарована? Енн, я взагалі не знаю, як реагувати на те, що ти зібралась покинути Академію!
- Що я вдію?.. Як би не хотілося це робити, я мушу. Та й я їду у Данію і мене це тішить.
- А що, як в тамтешній Академії ти потрапиш до Флама?! – не на жарт занепокоїлась Юі.
- Припини, Юі. Він мене не з’їсть, адже я ніякої загрози для нього не становлю.
- А як з’їсть? Енн, він із Безодні живим вернувся!
- Ну, Сандервіки ж теж звідти вернулись…
І раптом обидві дівчини зауважили японку. Вона вражено дивилась на них, зокрема на Юі. Її срібне волосся так притягувало погляд Карін, що та не могла відвести очей. Юі одразу зрозуміла, що перед нею переведена студентка із Японії. Про це розповів Хатае-сенсей батькові Дортеруса десь годиною раніше. Вона підійшла до Карін.
- Anata ga kōkan ni gakusei ga arimasu ka? (Ти – студентка за обміном, правда ж?) – напряму запитала вона Карін японською і тій аж мову відняло.
- Dōshite wakaru ndesu ka? (Звідки… ви знаєте?) – боязко перепитала вона.
Юі розглянула переполохане обличчя дівчини і захихотіла.
- Watashinonamaeha Yui Suzuran-desu. Watashi wa, amarini mo, Nihon kara kimashita. (Мене звуть Сузуран Юі. Я теж із Японії).
- Anata wa Nihon no on'nanoko o sukide wa arimasen… (Ви не схожі на японку…) - розгубилась Карін.
- Watashi wa nihonjinde wanaidesunode. (Бо я не японка.) – стримано посміхнулась Юі. – Nihon kara kimashita. Tōzen, anata wa Akademī no shisho Nora Miruton ni seitsū shite imasu. Nora wa watashi no obadearimasu. Anata ni tsuite, watashi wa Hatae-sensei kara kikimashita, tokuni Soren ga o oshie shimasu koto o. (Але приїхала звідти. Звісно, ти знаєш бібліотекарку «Єви» Нору Мілтон. Вона – моя тітка. А про тебе я чула від Хатае-сенсея, зокрема про те, що ти потрапила на навчання до Сорена.)
- Hai… (Ага…) - Юі здалась Карін привітною і їй стало трохи спокійніше. – Soren-san wa anpakku-go ni kare ni kuru yō ni iimashita. Watashi wa soko ni ikimasu… Watashi wa hōhō o mitsukeru koto o negatte imasu. (Він сказав прийти до нього після того, як розпакую речі. От я і йшла туди… Сподіваюсь, не заблукаю.)
- Watashi wa anata no michi o shimeshite mimashou. (Давай я покажу тобі дорогу.) – охоче погодилась Юі. – Енн, я зайду до тебе пізніше.
Дівчата зникли за дверима і Енн вдоволено посміхнулась. Очевидно, що у Юі уже з’явилась нова подруга і цьому Енн була тільки рада.
- Onamaehanandesuka? Anata mo eigo o shitte imasu ka? (Я не запитала, як тебе звуть. І як добре ти знаєш англійську?) – озвалась по дорозі до Сорена Юі.
- I know English very well. My name is Karin Himura.
- Хімура? – перепитала Юі. – Чому мені так знайоме це прізвище?
- Мій батько викладає у «Єві», Хімура Аято.
- Точно! Я навчалась спочатку в японській Академії, тому знаю. До речі, тут я студентка іншого Сандервіка, брата Сорена – Дортеруса. Гадаю, ми з тобою подружимось. – посміхнулась їй Юі.
- Сподіваюсь на те, Юі-сенпай… - розгублено відповіла Карін.
- Не називай мене сенпаєм. Тут ніхто так не говорить, тому просто Юі, добре?
- Ага. – погодилась Карін.
- Ну от ми й прийшли. Якщо тобі буде щось потрібно – можеш сміливо звертатися! – і Юі швидко попрямувала назад.
Карін стала перед дверима кабінету Сорена і боязко постукала. За мить двері самі по собі прочинились і почувся голос Сандервіка, що запрошував всередину. Карін обережно ввійшла. В кабінеті було тепло і горів камін. А також солодко із ледь гіркуватим присмаком пахло кардамоном.