- Сідай, де тобі захочеться. – озвався Сорен, розгрібаючи жар і підкидаючи нові поліна. Вогонь тріскотів і розсипався червоними іскорками, освітлюючи його прикрите маскою обличчя і відбиваючись такими ж жаринками у очах. Здавалося, що його паморозне волосся розтануло у світлі того вогню і тепер тепло золотилося. Карін підійшла до каміну і сіла перед ним просто на підлогу.
- Тут можна? – запитала вона.
- Авжеж. Я ж сказав – де захочеш.
Сорен трохи здивовано поглянув на дівчину, та в голосі відчувалась байдужість. Він намагався бути вкрай обережними із чужими жінками, адже урок, що подала йому Юі, він добре засвоїв.
- Змерзла? – запитав він Карін і поставив перед нею чашку гарячого чаю, що саме він і пахнув кардамоном, та коробку різних цукерок. – Пригощайся. Продукти привезуть завтра, тож твій холодильник, я гадаю, геть пустий. Безголовий Еріан, мабуть, забув попередити місіс Грейвуд, як і мене.
Карін вдячно посміхнулась.
- Дякую. Та я не помру з голоду, не хвилюйтесь, сенсей.
- Не називай мене так. В нас прийнято звертатись по імені до особистого викладача.
Сорен і собі примостився поруч із Карін просто на підлозі.
- Що ж, розповідай.
- Розповідати… що? – не зрозуміла Карін.
- Усе. – глянув на неї Сорен, підперши голову долонею. – Як, наприклад, тебе угородило стати дівчиною цього пройдисвіта Вільяма?
Карін розсміялась, а Сорен лише незворушно спостерігав за нею.
- Його батько забезпечує Академію харчами, а Уіл йому допомагає. В Академії ми й познайомились. Він поранився, коли ніс пакунки з їжею в скляних банках, довелось його підлікувати трошки. А потім… якось вийшло само собою…
Сорен мовчав. Він ніколи не уявляв собі того, що у Вільяма може бути така дівчина. Спокійна і говірка, доволі симпатична, із приємним голосом і… японка. Ще й маг.
«Мабуть, закохався в ту посмішку» - подумав собі Сандервік і, нахмурившись, відвів погляд до вогню.
Чомусь йому все це не подобалося. Та з Карін було легко. Вони проговорили увесь вечір аж допізна. Й про все на світі геть аж до того, хто з них що любить більше – чай чи каву і з чим. І їй здавалося, що вона уже знала Сорена цілу вічність, а його самого дивувало те, як невимушено він розпитував її про все, що хотів і не зовсім хотів знати. Часто він задавав питання із кам’яним виглядом, і спочатку дівчину це чомусь дуже смішило, а потім вона, досхочу нахихотівшись, вмикала серйозний режим і максимально чесно відповідала. Карін не любила щось приховувати, і її дивувало, як Сорен непорушно коментував: «Брехня! І нащо ти все вигадала?» Тоді вона знову щиро сміялась.
Із Карін і справді було неймовірно легко. Сорену подобалось, як вона говорила із ним. У неї не було такого набору дивних словечок, як у Вільяма. Ніяких незрозумілих і диких для нього фраз, через які Сорен не сприймав такої викривленої розмови. Він не розумів, для чого замінювати звичні слова на якісь безглузді набори букв. «Крутизни додає, чи що..?» - пригадалось йому. Здавалось, він би слухав Карін аж до ранку, лиш би вона не замовкала. У неї була бездоганна англійська, що Сорена дивувало не менше, ніж те, що вона дівчина Уіла. Він відчував, що йому ставало все менше й менше повітря поруч із нею.
- Сорене, можна тебе дещо запитати? – Карін раптом набралась сміливості дізнатися про те, що він приховує під маскою.
- Давай.
- Нащо тобі ця маска?
Сорен мовчав. Він все гадав, чи варто знімати її перед Карін. Вона – не Юі. І тут лиш на три місяці. То ж можна обійтись і без цього. Та, зрештою, раз вона сама запитала…
- Я можу її зняти і сама подивишся. – сказав він і потягнувся рукою до обличчя. Та раптом Карін зупинила його, схопивши за зап’ястя.
- Ні. – коротко відказала вона. – Я не просила, щоб ти її знімав, лише запитала, що ти під нею ховаєш. Якщо ти не можеш просто про це сказати, то й знімати її не треба.
Сорен здивовано дивився на неї. Такого він не чекав. Зазвичай жінки просто вмирають із цікавості, як виглядає його обличчя, а тут Карін сама його зупинила. То ж для чого вона запитала?
- Гаразд. – тихо відповів він. – Тоді спробуй сама вгадати.
- Хм… у мене могло б бути багато припущень. Та я вже знаю, що думати про те, що в тебе некрасиве обличчя, не варто. Тому, гадаю, ти приховуєш за маскою не його, а свою душу.
Здавалося, від того, що сказала Карін, хлопець втратив відчуття реальності. Він вмить розгубив усі думки. Вона не хотіла знати, що під маскою… Вона хотіла знати, чому…
Сорен відчув, що йому справді не вистачає повітря. Він завмер і не зводив враженого погляду із Карін. Дівчині раптом стало ніяково від такої реакції.