- Вибач. Я лізу, куди не варто. – вона винувато опустила голову.
За мить Сандервік оговтався.
- Все гаразд. Ніхто ще не казав мені такого. Тому, коли справді захочеш дізнатися, можеш зняти її в будь-який момент.
- І все-одно пробач… Мені вже пора. – вона поспіхом піднялась і попрямувала до дверей.
- Зачекай, - окликнув її Сорен, - вже пізно і в гуртожиток тебе не пустять. Я відведу.
Він встав і спокійно поглянув на неї. На обличчі Карін виднілась розгубленість.
- Дай руку. – тихо сказав він і дівчина боязко її протягнула. За мить Сорен з’явився разом із нею перед дверима її кімнати. – На добраніч.
І знову зник, залишивши Карін на одинці із настирливими думками.
«То що це було, Карін? Гм..? Скажи…» - запитувала дівчина сама себе, але відповісти не могла. Вона лише зараз зрозуміла, що надто захопилась тією зустріччю із Сореном, і тепер картала себе, за те, що була такою відвертою. Було пізно. Вільям, мабуть, написав їй тисячу повідомлень, та вона навіть не хотіла їх читати. Зараз Уіл здавався їй таким далеким… Від усього, що так подобалось їй. Він не сприймав її захоплення магією і Карін біля нього намагалась не використовувати її взагалі. Загалом, вже й звикла до цього і прагнула не виходити за рамки. Їхавши сюди, у Англію, вона й подумати не могла, що хоч абияка людина стане для неї такою захопливою. Сорен був для неї суцільною загадкою. Його обличчя і погляд – все приховувало якісь таємниці, в яких вона відчайдушно хотіла неодмінно щось знайти. Але… так не можна було.
Заснути було вкрай важко. Її мучило те, що вона так безтурботно влізла в щось надто особисте. І хто її взагалі за язик тягнув запитати про ту маску?
«Завтра потрібно буде вибачитись і пояснити, що такого не повториться».
Глава десята
Нестерпна прогулянка
Як і очікувалося, Карін не виспалась зовсім. Після перельоту варто було добряче відпочити, та час на той відпочинок вона безвідповідально прогаяла. Сяк-так приплентавшись у навчальний корпус Академії, вона розглянула розклад і пішла шукати потрібну аудиторію. Та раптом у вестибюлі вона зустріла Сорена і аж розхвилювалась, одразу пригадавши вчорашній вечір.
- Я вирішив дочекатися тебе тут і представити на першому занятті. Адже, якщо ти просто так зараз ввійдеш в навчальний кабінет, до тебе будуть прикуті всі погляди, і це, гадаю, буде трохи незручно… Доброго ранку, Карін.
- Доброго ранку… - розгублено відповіла вона.
Сорен попрямував у бік аудиторії і Карін неохоче почимчикувала слідом за ним. Ну от і нащо він її зустрів так рано? Карін ще й обдумати своє вибачення не встигла, але сказати потрібно було зараз і не відкладати на потім.
- Сорене. – тихо покликала вона і Сандервік, зупинившись, обернувся. – Я… словом, вибач іще раз за вчорашнє. Я зачепила щось надто особисте, не маючи на це ніякого права і…
Карін не договорила, як Сорен тихо захихотів.
- То от чого ти така невиспана… - весело озвався він. – Всю ніч про це думала? Не хвилюйся. Я звик до того, що всім цікаво, що під маскою. Та щоб хтось так переживав про те, що запитав мене про неї – таке вперше. Якщо тобі вдасться зі мною подружитися, я тобі це пробачу. Ходімо вже…
Аж камінь з душі впав. Карін полегшено зітхнула і посміхнулась.
Коли заняття закінчились, в Академії з’явився Вільям. І одразу зустрів Сорена.
- Тобі не можна так просто сюди приходити. – сердито озвався до нього він. – Ти ж з магією і знатися не хочеш. Раптом тебе тут хтось невдало зачаклує?
- Ха-ха-ха! Який ти дотепний став! – розсміявся Уіл. – Тоді ти розчаклуєш старого дружбана, нє?
- Ні. – строго відрубав Сорен і Вільям знову розсміявся.
- Чуєш, а тут реально прикольно! Все, як в музеї! – він роззирнувся, задерши голову. – А що там моя Карін? Втягнулась вже?
Сорен спохмурнів. Ну й що це знову за дурнуваті питання?
- У неї щойно третє заняття, гадаю, вона не мала часу «втягнутися»… Вчора я попросив її зайти до мене після того, як розпакує речі. Пригостив її чаєм і цукерками, тому що в її кімнаті ще не було ніяких продуктів. Розповів, як тут все і де що знаходиться. А сьогодні зранку відвів на перше заняття в аудиторію і познайомив із усіма іншими, щоб уникнути всяких незручних ситуацій.
- Ха-ха, Сорене, не будь таким крутим із нею, а то ще прожене мене під три чорти і залишиться з тобою… - Уіл вже не міг стримати сміх, аж сльози на очі навернулись.