Та ця балачка вже неабияк стала дратувати срібноволосого. І якого дідька Вільям взагалі сюди приперся? Знову глузувати із нього, як у школі? Чи варто так само, як тоді, дати йому добряче по пиці, щоб налагодити стосунки?
- Я лише виконую те, що входить в мої обов’язки. Не більше. – серйозно відповів він.
- О! Карін! – вигукнув Уіл, зауваживши її у коридорі.
- Що ти тут робиш? – здивувалась дівчина.
- Та я думав, десь зависнем. А Сорен сказав, що в тебе ще заняття…
- Давай зустрінемось тоді через півтори години… - озвалась Карін. – І чого ти так швидко прийшов?
- Я строчив тобі вчора весь вечір, та ти мені так і не відписала…
Сорен одразу глянув на розгублену Карін.
- У нас щось сталося з інтернетом, його не було весь вечір. – байдуже відказав Сорен і Карін винувато посміхнулась Уілу.
- Во як… ну добре, добре. Я почекаю. Сорене, розваж мене трохи. Розкажи, як ти став таким блатним фраєром і всяке таке.
- Угу, якщо пообіцяєш не говорити так більше. Мене вже дратує твоя розмова… - буркнув Сорен.
- А що саме тебе напрягає? – не зрозумів Вільям.
- Угх… - розсердився Сандервік. – Невже ти не можеш говорити нор…
Карін лиш задоволено спостерігала за цими двома. Вони і справді давні друзі? Бо більше скидалося на те, що Вільям Соренові всі шість років лише набридав. Вона сама собі посміхнулась і тихенько залишила їх наодинці.
Всю другу половину дня вони провели в містечку Карла́йл. До нього було доволі далеко від Академії, близько сорока миль. Та Вільям приїхав у Академію автівкою і навідріз відмовився перенестись туди разом із Сореном за допомогою магії. Це роздратувало не тільки Сандервіка, але й Карін. Вона розуміла, що так і справді було б швидше, адже на дорогу в один бік вони витратили майже годину. Всю поїздку туди Сорен мовчки сидів на пасажирському сидінні спереду і байдуже слухав пусті балачки давнього друга. В короткій тиші між теревенями Уіла він згадував їхню шкільну дружбу. Спочатку то дружбою важко було назвати. Вільям був неабияким задирою. Власне він те й робив, що чіплявся до Сорена й глузував з того, що він був увесь в навчанні. Та от Сорен ще ні разу не пошкодував про те, що добре вчився. Одного разу він не витримав і добряче врізав Уілу по пиці, після чого той… розреготався. З того часу вони стали товаришувати. Мабуть, так можна було назвати ці відносини. А якщо б запитали Сорена, він не вагаючись, відповів би, що Уіл його переслідував, з допомогою Сандервіка перездавав майже всі іспити і розкидався батьковими грішми за себе, за нього і ще за трьох товаришів, що скидалися такими ж лінивими бовдурами, як і Вільям. Сорена це, звісно ж, дратувало. Він не звик розкошувати, адже не можна було сказати, що його батьки були дуже заможними. Увесь поглинутий магією, Ян зовсім занедбав бізнес в Японії, та й не мав він як його пильнувати, адже жили вони тут, у Англії. Та й цікавили Сорена речі набагато глобальніші, аніж гроші. З часом він звик. Друзів у нього все-одно більше не було, окрім того він ще змалечку ненавидів Дата, а Юго спочатку жив у Данії і не так вже часто вони бачились. Та до закінчення школи Вільям таки набрався трохи розуму і став вникати в батьків бізнес, а потім… Потім Сорен і гадки не мав, що він опиниться разом зі своїм татом в Японії і постачатиме харчі в Академію Мізу-сан… І стане зустрічатися із дочкою тамтешнього професора хімії. На цьому Сорен ще більше спохмурнів. Він ніяк не міг зрозуміти, чому відчуває таку неприязнь до того, що така собі безпосередня Карін – його дівчина. Чи… невже йому Карін симпатизувала?
Коли раптом ця думка відвідала його світлу голову, здалося, що аж кров похолола. Сорен спочатку повернувся до Уіла і уважно розглянув його.
- Що? – трохи розгубився той. – Чого ти так втикнув?
Сорен нічого не відповів і, обернувшись, кинув погляд на Карін. Та вона й не зауважила, замислившись про щось своє і відвернувшись у вікно.
І справді, всю дорогу Карін розмишляла про відносини Сорена та Уіла. Зараз їй здавалося, що насправді ніякі вони не друзі, може, просто знайомі й Вільям трохи перебільшив. А ще вона спочатку неуважно, проте слухала, про що не вмовкав Вільям, і щораз більше помічала, що й її дратує та розмова. Її бойфренд задавав дурнуваті й безглузді питання, не розділяючи на надто особисте і «просто побалакати, щоб не мовчати». А потім їй це набридло і вона просто роздивлялась засніжені пагорби Камбрії і поодинокі будиночки. Деякі із них вже сяяли різдвяними вогнями, хоч до Різдва було ще зо три тижні.