Потім вона згадала, як запитала Сорена про маску і нахмурилась. Зараз її дивувало те, що тоді він так просто погодився її здійняти перед нею. І вона злякалась. Карін боялась побачити, що під тією маскою, хоч місіс Грейвуд до біса влучно тоді сказала, що варто більше боятися огидних душ, аніж облич. А потім Сорен їй сказав, що вона може зняти ту маску, коли їй заманеться. Хтозна, чи зможе вона коли-небудь наважитися це зробити.
Лише Вільям все не вмовкав. Він ніяк не міг наговоритися, згадуючи школу, те, як він поїхав у Японію і вступив в університет, як зустрів Карін, як навчився водити авто і «благо, що в обох країнах лівосторонній рух і не треба привикати до керма з іншого боку». Та вів Уіл автівку, як здалось Соренові, не зовсім добре, і через це він не зводив настороженого погляду із дороги перед собою.
Сорен знову поглянув на Вільяма. Волосся у нього було коротке, рідке й огидного рудуватого відтінку, та обличчям він вийшов достатньо симпатичним, хоча Сорен в чоловічій красі мало розбирався. А ще Уіл був не зовсім спортивної статури, не мав смаку в одязі і якось зовсім непривабливо сміявся, сяючи напрочуд рівненькими й білими зубами. Сама форма його посмішки була для Сорена просто відразливою. Очі Вільям мав великі із коротесенькими віями, кольору пліснявого болота, брови широкі, але такі ж рідкі, як і волосся на голові. Зате ніс у нього був рівненький, як під лінійку, гострі вилиці, масивне підборіддя і губи… загалом, можна було сказати, що вони чудово вписувались у весь образ. Проте диво, що веснянок в Уіла не було, адже, як помітив Сорен, у рудих вони є майже завжди. Шкіра Вільяма була чистою і дуже білою, настільки, що іноді здавалося, ніби його весь час тримали в підвалі і він ніколи не бачив сонячного світла. Зрештою, у цій частині Англії сонця й справді небагато.
Нарешті вони приїхали і Сорен поспіхом вийшов із авто, вдихнувши на повні груди свіжого повітря. На лобовому склі висів освіжувач із ароматом кокосу, від якого Сорена аж нудило, і він нетерпляче очікував кінця поїздки, зокрема ще й через набридливі Уілові побрехеньки. Він був у Карлайлі не раз і це місце йому дуже подобалось. Тут було гарно й затишно. Майже на кожному будинку висіли барвисті вазони, що квітли від ранньої весни до перших снігів. От і зараз можна було помітити подекуди ще запізнілі квіти. Всяких крамничок і кав’ярень тут теж було, куди не ступи. Вітрини так і рябіли перед очима, запрошуючи всередину всякими сувенірами, смачними тістечками і вишуканими цукерками. А ще він пригадав собі невеличкий магазинчик із магічними атрибутами, надійно захований від сторонніх зівак, який можна було б показати Карін. Вона точно була б в захваті, та не Вільям, і Сорен одразу забув про це. Він вирішив не проявляти ініціативу на цій прогулянці, а лише скромно плестися собі позаду, поки ці двоє насолоджуються чарівними вуличками містечка.
Та, схоже, насолоджувалась прогулянкою саме Карін. Вона тягнула хлопців то в один магазинчик, то в інший, то купити сувеніри, то спробувати африканську каву, то роздивитися виставку комах, то скуштувати смачну місцеву випічку просто на вулиці. Із останнім вийшло найцікавіше. Сорен не зміг спробувати каву, адже для цього йому довелося б зняти маску, та на випічці Вільям став наполягати.
- Ну ж бо, Сорене, скуштуй. Це смачно.
- Не можу, відчепись. – сердився Сорен.
- Та годі тобі, твоя маска що, приросла до фізії? Зніми вже її! Чи… - раптом Уіл хитро примружився. – Ти перед дівками не знімаєш її?
Це стало дратувати вже й саму Карін. Вона розуміла, що Сорен не зніме її, не так просто, а ще чого доброго розізлиться на них і їй це потім відгукнеться.
- Вільяме, вгамуйся. – вона спробувала заспокоїти хлопця.
Та він анітрохи не вмовкав. Сорен уже геть кипів всередині, але глянув на розгублену Карін і, здається, придумав вихід.
- Гаразд. – нібито байдуже озвався він. – Тоді укладемо парі.
- Згоден! – аж загорівся Вільям.
- Я з’їм це, натомість ти залишиш мене в спокої і не чіплятимешся більше до мого обличчя, домовились?
- Най буде, добазарились.
- Що ж, ти сам напросився…
Сорен узяв у руки запашну булочку і придивився до неї. Щоб перевірити, що всередині, він розламав її надвоє. Чорниці…
«Гидота…» - подумав Сандервік, та з’їсти її йому все ж доведеться, або хоча б надкусити.
- Хочеш знати, що з моїм обличчям не так? Дивись уважно…
Вільям аж згорав від нетерпіння. Він здогадувався, що під маскою Соренове обличчя якось спотворене, і не стільки йому самому було цікаво, як хотів показати це Карін. Її б точно перекосило, якби вона побачила там щось неприємне… Таким чином Вільям хотів заздалегідь трохи зменшити зацікавленість Карін Сореном.