Так і просиділа вона в своїй завжди холодній кімнаті кілька годин, поки думки в голові не стали плутатися й сіріти. Зима – найжахливіша пора року. В такий час Карін завжди було особливо холодно. Їй ніколи не вистачало тепла і все ставало навколо таким безколірним. Здавалося, сніг мав би прикривати все, що було недосконалим, вирівнюючи і очищуючи світ, та разом з тим він приховував від неї й усе хвилююче, роблячи однотонним, білосніжним. Начебто чистим, але тільки й того…
Наближався час іти до Сорена на заняття, і Карін насилу змусила себе підвестись із крижаної підлоги. Вона так засиділась, що вже й не відчувала того холоду. В голові паморочилось і на кілька секунд кидало в жар. Тіло сковував якийсь дивний біль, та Карін пересилила його і покинула кімнату.
Була вже майже п’ята вечора, та Карін все не було. Сорен із якимось хвилюванням чекав на неї. Сьогодні зранку його студентка виглядала не дуже добре, він це одразу помітив. Якась бліда й начебто невиспана. А ще вона трохи кашляла і Сорен навіть подумав, що вона, мабуть, простудилась. Та не став нічого запитувати - Карін все-одно б не розповіла.
Він нудився. Ніхто так не прикрашав його самотність, як вона. Помічати самотність Сорен став лише після приїзду своєї студентки. Коли вона покидала його кабінет, навколо ставало дуже пусто. І він не розумів, чому так відбувається. Умовно він забороняв Карін йому подобатися, адже вона не його дівчина, тож або то була не симпатія, або йому це геть не вдавалося. Зрештою, ну що в ній такого? Маленька, худенька, з великими темними очима і таким же темним волоссям. Як і більшість японок, котрі не експериментують зі своєю зовнішністю. Звичайна приваблива й мила дівчинка, та посмішка Карін зігрівала гарячіше полум’я в каміні його будинку. І це непокоїло Сорена найбільше. Він не міг дозволити собі Карін, та й узагалі, якби вона не дай боже дізналась про цю симпатію, у Сандервіка не залишилось би й шансу хоча б бачити її.
Нарешті двері прочинились, і вона ввійшла, потираючи руки і струшуючи сніг із себе. Не сказавши ні слова, дівчина одразу попрямувала до каміну і присіла перед ним, хухаючи на свої руки. Вона вся трусилась від холоду, ніс і щоки були червоні.
- Все гаразд? – Сорен і собі підійшов і присів зліва від неї.
Карін важко видихнула. Вона, не глянувши на Сорена, підняла голову догори і… раптом упала назад. Щастя, що він встиг її підхопити і притулив до себе.
- Карін? – занепокоївся Сорен. – Карін, що з тобою?
Та дівчина неначе миттю провалилась в глибокий сон. Сандервік обережно торкнувся її щоки, а потім притулив долоню до чола. Мимовільно Карін відкинула голову.
«Жар… І справді захворіла…» - подумав він і розглянув її обличчя, затамувавши подих.
- Так нечесно… - промовив тихо і провів пальцями по її шиї. Подумавши кілька секунд, зняв маску і обережно, ледь торкаючись губами, поцілував її. А потім підняв дівчину і переніс на диван, вкривши пледом.
- Треба принести якісь ліки… - сказав він чи то їй, чи собі, і вийшов із кабінету.
Карін одразу ж розплющила очі і затулила обличчя руками. Вона відчувала, як в голові паморочиться і температура зростає. Дівчина бігом піднялась із дивану, настільки швидко, наскільки могла себе опановувати, скинувши плед і, прихопивши сумку, яку кинула біля дверей, кинулась геть.
Вона бігла в гуртожиток, шпортаючись об затверділі снігові каменюки, ледь не падала і майже не бачила перед собою нічого. Надворі ще було трохи видно, та сніг її сліпив. Вбігши в хол гуртожитку, Карін потемніло в очах і закрутилась голова. Вона обперлась на одвірок, кілька секунд віддихалась, а коли розвиднілось, кинулась в свою кімнату, десь далеко спіймавши здивовані й трохи перелякані запитання місіс Грейвуд, чи все з нею гаразд. Опинившись у кімнаті, одразу замкнулась на ключ і сіла просто під дверима. Вона все ще не могла заспокоїтись. Голова крутилась і від того вже трохи нудило. Карін перенишпорила аптечку, але так і не знайшла нічого, що могло б зменшити жар. Можна було зв’язатись із Вільямом, та вона вагалась. З кожною хвилиною їй ставало гірше і вона таки надіслала відеовиклик. На моніторі не одразу з’явився Уіл.