Ще трохи пізніше Юі перестріла Карін. І та виглядала не зовсім добре. Дівчина аж занепокоїлась. А коли розпитала, що й до чого, її стали мучити суперечливі почуття. Начебто її мав тішити розвиток подій, але подруга була неабияк засмучена.
- Сорене, - покликала його Юі, зустрівши в Академії після занять, - мені треба з тобою поговорити.
- А можна потім? Зараз я трохи зайнятий…
Сорен поспіхом прямував кудись і Юі ледве встигала за ним.
- Це важливо і стосується Карін.
- Якщо ти про вчорашнє, то все гаразд. Я не сварив її. Узагалі нічого не казав та й… - він все так само йшов уперед і, здавалося, геть не слухав Юі.
- Вільям… вони більше не зустрічаються.
І раптом він зупинився.
- Недавно я зустріла її, вона була трохи засмученою… ні, швидше спантеличеною. Коли я запитала, чи не сталося чого, вона й розповіла, що сильно посварилась із Вільямом і він сказав, що їхнім стосункам кінець, і ще він повертається назад у Японію… - Юі говорила так швидко, що й сама не встигала слідкувати за тим, чи все розповіла.
Сорен задумався. По його очах видно було, що такого повороту подій він геть не очікував. І Юі вирішила натиснути на його почуття ще більше.
- Сорене… я знаю, що Карін тобі не байдужа…
- Звідки? – розгублено перебив він її.
- Ну… не треба великих зусиль, аби помітити це. – посміхнулась Юі. – Гадаю, їй потрібна твоя підтримка, але будь обережним, адже ти нічого про це не знаєш.
Вона підморгнула Соренові і швидко зникла геть, а він так і залишився там стояти, розгубивши думки. Вже й забув, що кудись поспішав. Він не міг зрозуміти, радіти йому чи ні. Те що Уіл більше не хлопець його студентки, ще не означає, що в нього є якийсь шанс. До того ж, Юі сказала, що Карін виглядала засмученою. Він уже придумав, як відволікти дівчину від цього – можна було показати їй ту крамничку в Карлайлі із магічними атрибутами. Це точно би їй сподобалось… Та всі його грандіозні плани на рахунок цієї прогулянки вивітрив завтрашній день.
Глава чотирнадцята
Близнючки
Цьогорічна зима видалась на диво сніжною. Проте, не холодною. Температура повітря вночі не опускалась більше чотирьох градусів нижче нуля, а вдень трималась майже завжди на нулі. Коли раптом вночі було тепліше, зранку можна було спостерігати густий іній.
В Академії все начебто йшло належним чином. Еріан добре справлявся зі своїми директорськими обов’язками, зокрема через те, що у всьому йому допомагала Лілліан. Хоч він і дратував та дражнив її майже кожної хвилини, вона вже звикла. Тай не могла вона просто сидіти, склавши руки, тож доводилось йому допомагати розгрібати всякі папери, контролювати постачання харчів і дров у Академію. Зрештою, він не був таким поганим, як здавався спочатку. Навіть, навпаки. Й сама Ліллі стала частіше посміхатися. Невідомо, чи це й справді Еріан так впливав на неї, чи що інше, але вона відчувала себе набагато краще.
Сьогодні управляюча запримітила, що він чимось дуже стривожений. Таким Еріана не часто побачиш і це її навіть трохи налякало.
- Еріане? – підійшла вона до директора і обережно покликала. – Що з тобою? Уперше бачу таке обличчя…
Еріан нахмурився і про щось думав. Нарешті озвався:
- Ходімо в кабінет, поговоримо.
Прозвучало якось геть не в стилі Еріана, і він, й не глянувши на Ліллі, пішов. Управляюча поспішила за ним. Її вже серйозно хвилювала розмова, яка мала відбутися. І що ж таке сталося? Не просто так Еріан такий розгублений і задуманий.
Вона обережно йшла за ним і перебирала в голові різні варіанти. Він за щось на неї злиться? Начебто вона нічого такого не зробила, тому ні… Невже, погані новини із Данії? Чи що ж іще?
Еріан ввійшов у свій кабінет і взяв із столу папірець-послання. Тільки-но глянувши на нього, навіть ще не читаючи, Лілліан відчула, що це саме через нього Еріан такий. Узявши аркуш в руки, дівчина швидко пробігла очима по рядках.
- Моріус привезе сюди твоїх сестер? – уточнила Ліллі. – На навчання?
- Так. Але щось мені підказує, що це не просто так. Для чого їх переводити на навчання сюди, якщо вони непогано й в Данії навчаються? Це не обмін, адже він планує перевести їх сюди до кінця навчання… Та й пізно для обміну, студентів переводять в грудні.
- А для чого ж тоді? – Лілліан насторожили слова директора.
- Не знаю… - Еріан нервово прикусив губу.
Раптом Ліллі насторожилась.