Та її місце зайняла не просто якась дівчина – сестра самого директора. Тому, хоч в Карін й були ідеї, як повернути все назад, – щоразу згадуючи, що ця Росамунд із роду Еберг, дівчина одразу полишала всякі спроби. Спочатку їй було страшно приходити на навчання до Еріана, адже вона одразу помітила якийсь дивний інтерес до Лілліан. Дивний, тому що вони – двоюрідні брат та сестра, а директор поводився із Ліллі так, неначе вони й не родичі взагалі. І саме тому вона боялась, що вона насправді чогось не знає, й що відношення управляючої до неї може різко змінитися, якщо щось піде не так. У цій Академії було дуже багато загадок, які ніхто їй не міг пояснити, а вона сама й не осилила б зрозуміти. Неначе кожен приховував щось незбагненне.
Якось Еріан узяв її із собою у Карлайл. Дівчині не хотілося у місто, яке було наповнене спогадами про ті прогулянки. Вони не були ідеальними, проте такими теплими… Та Карін все ж не заперечила.
- Сенсей… куди ми ідемо? – тихо запитала вона, коли вони із Еріаном неспішно прямували якоюсь вуличкою.
- Мм? До одного старого мага. Потрібно забрати у нього кілька книг.
- Я знаю це містечко… - ще тихіше сказала вона і Еріан зацікавлено поглянув на неї. – Вільям… ми з ним тут були.
- Вільям? – перепитав Еріан, подумавши, що вона хотіла назвати когось іншого.
Дівчина кивнула, й срібноволосий більше нічого не сказав.
Іноді, питаючи її про щось, він боявся наткнутися на її розчарування. Карін багато пережила, зокрема й через свого екс-бойфренда. І найгірше те, що він це бачив сам. Жінок потрібно захищати, але, здається, Вільям про таке й не чув.
- Нащо ви взяли мене із собою? – знову поцікавилась.
- Просто так. Гадав, що прогулянка піде тобі на користь.
Карін задумалась. Після того, як Еріанові довелось її рятувати, пройшло небагато часу, проте він став до неї дуже уважним.
«Чого це він так хвилюється? Яке йому до цього діло?» – гадала собі дівчина, прямуючи за ним засніженою вуличкою. Минувши безліч милих будиночків у вікторіанському стилі, вони нарешті підійшли до одного такого ж, але виглядав він трохи занедбано. Фарба на стінах в багатьох місцях облущилась і вигоріла на сонці, проте її прикривало кілька пасм дикого винограду, що снувався до самого даху. Черепиця обросла мохом і потріскалась, а сходинки на ганку були дуже витертими й пронизливо рипнули, коли Еріан підійшов до вхідних дверей. Він глухо постукав кілька разів кільцем й за кілька хвилин двері прочинились. З-за них виглянув згорблений сивуватий старий, прискіпливо оцінивши відвідувачів, а потім кивнув, щоб вони ввійшли.
- З чим завітав до мене молодий Еберг? – скрипучим старечим голосом озвався він.
- Доброго дня! Я по книги.
- Гм… Їх же мав забрати молодший Сандервік…
- Знаю. Гадаю, він надто зайнятий, щоб по них прийти. Та я й так тут у справах, тому зайшов.
Карін якось збентежилась, почувши, що книги мав забрати Сорен. Чому це зробив Еріан і взяв її з собою – вона не знала. Старий все скоса зиркав на неї і примружувався, від чого їй ставало трохи незручно. Вона намагалась зосередити свою увагу на чомусь іншому, порозглядати будинок, та той частий цікавий погляд старого мага відволікав її.
Нарешті він, добряче покопирсавшись в купі паперів і книг на старезному письмовому столі, витягнув ті, які мав віддати Еріанові.
- Де ти її узяв? – запитав старий його.
Еріан не второпав.
- Що взяв?
Старий кивнув на Карін і дівчина розгублено глянула на директора.
- А що? – поцікавився Еберг.
Дідусь-маг узяв Карін за руку і пильно поглянув їй у очі. Дівчина відчула, як щосекунди він стискує сильніше, і її кисть стала німіти. Дівчина шарпнула нею і вирвалась, а старий посміхнувся.
- Це для того, щоб ти не могла використовувати свою силу на людях, які не заслуговують цього. Паскудники мають гнити в муках, та допомогти їм ти більше не зможеш.
- Що..? - тремтячим голосом відповіла Карін. – Нащо ви це зробили? Це не вам вирішувати!
- Ти багато натерпілась. З тебе годі. А якщо раптом дуже треба буде – прийдеш до мене, скажу що робити, аби не померти.
Тепер Карін ще більше розгубилась. Старий обернувся і зник десь в лабіринтах свого дому, попросивши їх ще зачекати. За мить він повернувся і знову взяв її за руку. В долоню їй він щось поклав і одразу закрив її, та дівчині здалось, що там нічого немає.