- Це можна застосувати тільки раз. – прошепотів він їй. – Коли той, за кого болить твоє серце, буде оповитий суцільним мороком, розсій темряву в його голові цією рукою, долонею. Та в той момент твоє серце має бути чистим від образи, голова – заповнена доброю думкою, а обличчя прикрашене посмішкою. Тоді воно спрацює само. Не забудь.
- Ем… дякую… - уже боязко озвалась Карін.
- Ходімо. – окликнув її директор, прямуючи до дверей, і вона поспіхом вийшла за ним.
Надворі, минувши кілька будинків, срібноволосий задумливо озвався.
- Дивний старий. Та він одразу здогадався, що я не просто так узяв тебе із собою, й зв’язав твої здібності…
- То це все ваша ідея? – з якимось обуренням сказала Карін.
- Вибач, що довелося прийняти таке рішення без твого відома, та це справді на краще, й ти сама це чудово розумієш, чи не так? – він поглянув на студентку і Карін, погоджуючись, стиснула губи і опустила голову. – Я знав, що він це зробить, й говорити нічого не довелося.
- Що то було? Те невидиме, що він дав мені наостанок… - тихо озвалась вона.
- Одна із магічних цінностей. Їх узагалі важко десь дістати, й саме дістати, а не виготовити чи створити самотужки. Та цей пришелепуватий сивий дід, схоже, немало їх має. Коли настане потрібний момент, я розкажу тобі детальніше, як цим скористатися.
Після цих слів дівчина наче відчула, що старий дав їй щось дуже важливе. Ні, не магічну цінність – дещо навіть більше. Він дав їй шматочок доброти й надії, приправивши дивною посмішкою. І раптом на душі їй стало легше. Місця, де вони гуляли із Сореном, ставали не такими вже й непривітними. Вони оживали завдяки тим теплим митям, які Карін тут провела. Вони були насичені посмішками, короткими вкрадливими поглядами і гіркотою докірливих гострих слів. Та все-одно ані на секунду не фальшиві.
Пройшло зовсім небагато часу й розумниці Роселінд вдалося завоювати довіру старшого Сандервіка та Юі. Ученицею вона була старанною і з магією давала собі раду неабияк. В усьому слухалась Дортеруса, не надокучала запитаннями, вчасно виконувала всі завдання й узагалі зовсім швидко зайняла місце в п’ятірці перших у рейтинговому списку студентів. Сандервік неабияк тішився успіхами близнючки Лінди. Та й із Юі в неї склались хороші дружні стосунки. Вона називала Юі не інакше, як «сестричкою», привітно, проте стримано посміхалась їй і майже всюди була разом із нею. Завдяки срібноволосій їй вдалося й у Карін викликати привітність. Вона щосили намагалась показати дівчині, що вони із Рос абсолютно різні, часто наголошувала на те, що її сестра-близнючка дуже вибаглива й розпещена, усі звикли потакати її примхам. Тут Юі й Карін не могли не погодитися.
Лінда жаліла Карін. Через те, що сестра відняла у неї такого чудового викладача, як Сорен. Натомість Лінда завжди виказувала непривітність до Еріана, мовляв, він мамин улюбленець, найстарший і найрозумніший із дітей Феланди та Ларса, єдиний син. За словами Лінди, Еріан мав добрі стосунки із Фламом, через те вона й Флама не любила.
Лише Карін була єдиною, хто не погоджувався із Роселінд на рахунок Еріана. Він був її особистим викладачем і за зовсім короткий час став для неї найнадійнішою людиною в цій Академії. Та Роселінд вона ні в чому не заперечувала, адже пхати свого носа в справи брата із рідними сестрами їй не хотілося зовсім. Карін вистачало того, що її захистом був сам директор славнозвісної Академії, а Юі й Лілліан – надійною підтримкою. Зрештою, упередження Лінди щодо брата й сестри-близнючки були її особистою справою й Карін не обов’язково було це підтримувати.
Своїми обуреннями у бік обох братів Лінда і Юі налаштовувала на неприязнь до Еріана й Росамунд, і пробуджувала злість на Сорена. Як не намагалась Юі поговорити із ним, він відмовлявся її слухати, а то ще й злився. До Дата він теж не прислухався і врешті-решт узагалі перестав із ними розмовляти. Натомість часто його можна було побачити в доброму гуморі, веселого й жартівливого. Ні Карін, ані Юі ніколи не бачили Сорена таким до появи Росамунд, і японці він здавався фальшивкою. Вона й тільки вона знала справжнього Сорена.
Щось цікаве й дивне відбувалось між Еріаном та Лілліан. Якщо спочатку можна було б зіслатися на те, що він завантажує її всією роботою, якою тільки можна, аби відволікти від самотності й сварки із Екторіною, то зараз все виглядало трохи інакше. Еріан буквально обкладав її нескінченними справами, а потім сам же допомагав їх розгрібати. Часто Лілліан здавалось, що він витворяє таке навмисне, адже йому подобалось без упину дражнити її. Він завжди говорив такі речі, на які Лілліан одразу злилась, а він сміявся. Й чомусь той сміх одразу її заспокоював. Еріан й справді крім того всього добре до неї ставився. Надто добре, як для двоюрідного кузена.