Одного вечора в кабінет Лілліан постукали.
- Заходьте. – озвалась вона й на порозі з’явилась Карін.
- Міс Морріс, пробачте, що так пізно. Я лише вертаюсь із індивідуальних занять і маю взяти у вас одну книжечку.
- Ах, книжка почекає. – Лілліан ухопила її за руку й потягнула всередину.
- У нас тут дівчачі посиденьки. – посміхнулась Юі. Вона сиділа посеред кімнати на волохатому килимі, обкладена купою паперів із якимось рукописами, і сьорбала чай.
- Ага, приєднуйся. – додала управляюча. – Ти ж нікуди не поспішаєш?
- Ні. – тихо відповіла Карін.
Лілліан налила і їй чашку гарячого запашного чаю із жасмину й шматочків яблука. Карін присіла поруч із Юі і нахилилась над аркушами.
- Що це? – запитала вона, не розібравши дивні письмена.
- Це заклинання, написані септорою. – Лілліан протягнула Карін чашку. – Їх потрібно розсортувати і зліпити в щось схоже на книгу. Еріан недавно знайшов їх в якомусь закинутому місці в Норвегії, що було схоже на старезний навчальний заклад. Він сказав, що в бібліотеці, вірніше в тому, що від неї залишилось, є ще багато цікавого. Та показати мені він те місце не захотів.
- Вони різні за почерком. – тицьнула пальцем в одну купу Юі. – Можеш нам допомогти, відбираючи однакові.
- Гаразд. – погодилась Карін.
Лілліан якось уважно поглядала на дівчину кілька хвилин, а потім задала їй несподіване запитання:
- Що ти мені можеш розповісти про Еріана? – вони пильно поглянула Карін у очі.
Та́ розгубилась.
- Що саме… ви маєте на увазі?
- Годі мені «викати»! – засміялась Ліллі. – В такій обстановці я твоя подруга, тому називай просто по імені... Я хочу знати, який Еріан. Уяви, що насправді він цікавить тебе, як чоловік, і опиши його.
- Що? – Карін ще більше спантеличили слова управляючої. – Але… сер Еріан не цікавить мене як чоловік…
- Та знаю я..! - буркнула Ліллі. – Просто уяви, що це так.
Карін раптом задумалась. Вона соромилась розповідати їм про те, як вона бачить Еріана. І чомусь її більше збентежило те, що Лілліан про це запитувала. Між ними й справді щось відбувається… Та відповісти щось потрібно було й Карін стала подумки шукати потрібні слова.
- Ну… - вона звела докупи брови й зморщила чоло. – Перше, що я могла б назвати – він надто спокійний. Здається, його ніщо не може вивести з рівноваги…
- Справді? – щиро здивувалась Ліллі. – Хм… Продовжуй…
- Ти надто на неї тиснеш… - тихо додала Юі.
- Цить!
- Ще… ще він надійний. Гадаю, це та людина, на яку справді можна покластися. Кожна порада, яку він дає, на вагу золота… Він уміє підтримати в потрібний момент. І ще він вражаюче розумний й спостережливий.
Дівчата слухали її, роззявивши роти й здивовано переглядаючись.
- Стривай, ти точно про Еріана говориш? – озвалась Юі.
- Ага, в житті не чула про нього стільки хорошого… - додала Лілліан.
- Е? – зніяковіла Карін. – Я просто… Ну, він і справді такий…
Лілліан, задумавшись, піднялась і розвернулась до вогню, щоб підкинути дров. На її обличчі були дивні емоції: не то схвильованість, не то вона була вражена почутим.
- Я щось не те сказала? – трохи налякано тихо спитала Карін.
Лілліан повернулась і знову сіла поряд.
- А? Ні, все гаразд. – вона посміхнулась. – Раз ми вже про це говоримо… Я не знаю, як правильно сказати тобі… Словом, він поводиться зі мною дуже нахабно й самовільно. Але я його сестра, тому мене це бентежить… От мені й стало цікаво, чи він із усіма такий, чи лише зі мною.
Вона замовкла. Лілліан було ще що добавити, наприклад про те, що всі ці якості вона й сама помічала у Еріанові, але озвучити таке перед Юі й Карін не наважилась.
- Я помітила це. – відповіла на те японка й дівчата здивовано витріщились на неї.
- Ну от! – обурилась Ліллі. – А якщо ти не єдина, хто це теж помічає крім мене, то це вже проблемно.
- Ти надто цим переймаєшся. – мовила Юі до сестри. – Усі знають, що Еріан твій кузен, тож ніхто нічого такого не подумає. Просто гадатимуть, що він такий є.
- Мені не потрібно, щоб аби хоч хто думав щось подібне! Угх… дратує мене це все. – вона вже й розсердилась. – Ну гаразд, все! Забули про це негайно!