Глава шістнадцята
Йормунганд
Минуло кілька днів і Юі, не підозрюючи нічого поганого, прямувала в кабінет Дортеруса. Як завжди, вона йшла через Академію. Минула лише година, як закінчились заняття, й всередині все ще сновигало багато студентів. Зайшовши у вестибюль, вона помітила довгий мокрий слід, неначе хтось умочив у воду ганчірку і волочив її по землі через увесь коридор. А ще навколо у повітрі тхнуло пліснявою водою. Раптом Юі пригадала, що таке із нею вже було, коли вона тут же у вестибюлі перестріла зграю собакоподібних істот.
«Невже знову? Що ж, тепер я в змозі дати відсіч сама…» - підбадьорила вона себе, та не була впевнена, що й справді зможе впоратися самотужки. Хтозна, що б то могло бути. І, можливо, вирішити ситуацію вийде тільки за допомогою септори, а вона нею не володіє так добре, як Дортерус чи Сорен.
Зненацька до неї підійшла Карін, одразу помітивши, як Юі зацікавлено розглядає той мокрий слід.
- Ти теж чуєш цей запах? – запитала вона.
Юі здивовано поглянула на дівчину. Щось їй підказувало, що той слід залишила не людина. Зокрема через те, що в декількох місцях вона також помітила кружечки прозорої гігантської луски. Кожна була завбільшки з тенісний м’ячик і відблискувала під певним кутом до світла.
- Поглянь. – показала вона Карін на ту луску. – І уяви, яке воно завбільшки. Ходімо подивимось.
- Не думаю, що це гарна ідея… - боязко відповіла Карін.
- Авжеж, ні, але я мушу знати… До того ж, я не боюся, щоб це не було.
І дівчата обережно попрямували вглиб лівого коридору. По дорозі вони розминулись із кількома студентами й ті, здавалося, взагалі не помітили нічого, жваво обговорюючи повсякденні справи. Юі здивовано глянула на них, потім на Карін і нахмурилась. Тут точно було щось не так.
Та як тільки вони дійшли до першої сходової клітки, в якій росте дерево, оточене диким виноградником й світлячками, у коридорі раптом потемніло й дівчат окутав густий туман.
- Не відходь далеко. – наказала Юі подрузі і приготувалась. Вона одразу зрозуміла, що туман не просто так повис навколо – він мав приховати ту тварюку, по слідах якої вони із Карін сюди прийшли. За мить просто перед нею десь на відстані двох метрів неначе щось пропливло й засичало. Потім ще раз й наступної секунди на Юі вилетіла величезна морда до біса жахливої змієподібної тварюки. Голова була схожа на голову ящірки із двома поздовжніми рядами очей. Їх було, здається, по п’ять із кожного боку, та рухомими і, очевидно, функціональними були тільки перші, а всі інші трохи менші і якісь мутні. Паща розкрилась, викинувши два роздвоєні язики з-поміж гострих конусовидних жовтих зубів у два ряди на верхній та нижній щелепах, і різко затхнуло пліснявою водою. Юі кинулась убік, відштовхнувши й Карін, а паща з розгону встромила свої зуби в дерево, вирвавши із нього шматок й розтрощивши в зубах. Дівчата бігом відповзли убік, обійшовши сходову площадку. Та зміюка довго не вовтузилась і поповзла за ними, знову засичавши й роззявивши пащу. На цей раз Юі «нагодувала» її світловою кулею. Поки тварюка ковтала спалах, що шипів між її язиками, вона підняла на ноги Карін і дівчата насторожились. Чудовисько з’являлось то тут, то там, мелькаючи товстелезним зміїним туловищем, покритим блискучою лускою. Враз із туману виринув хвіст і обхопив Юі, стиснувши за талію кільцем, й просто перед нею за пару метрів засвітились ті очі. Тепер на пащі були ще й ряди настовбурчених голок, що простягались від ніздрь вздовж голови по обидва боки очей. Раптом паща розкрилась, неначе єхидно посміхаючись, і з неї роздалось шипіння:
- С-с-с-с-смакота… - морда облизнулась одночасно обома язиками.
- Ага, не дочекаєшся! – вигукнула Юі, стиснувши обома руками туловище, що обвило її. Очі й руки засяяли. – Héde!
В місці, де Юі ухопила зміюку руками, звивистими сяючими стрічками блакитного відтінку розійшлась її магія і зі шкіри просочився дим. Зміюка, різко засичавши, відпустила її, й відповзла, а за секунду ударила хвостом, відкинувши на кілька кроків, й знов щезла в тумані.
- Scátter! – гукнула Юі й туман став помалу розсіюватися. За секунду вона піднялась на ноги й промовила ще одне заклинання. – Swáerd!
Після цього її очі яскраво засяяли, а в руках з’явились двоклинкові глефи12, на лезах яких сяяли знаки, схожі на кельтські руни. Тварюка кинулась на неї, та раптом дівчину загородила Карін і протягнула вперед праву руку. Сердита паща несподівано завмерла перед нею, майже торкнувшись долоні, й її жовті очиська стали якимось іншими, начебто спокійнішими. Істота ледь привідкрила рот і дмухнула Карін на руку. Вмить її кисть покрилась якоюсь синявою аж по лікоть, а судини засяяли яскравим фіолетовим.