- Tachisárimasu13. – спокійно наказала вона й зміюка раптом слухняно відповзла геть й зникла в імлі.
Юі вражено завмерла і витріщилась на Карін. Туман навколо розсіявся і посходилось трохи студентів. Японка обернулась до неї, ухопившись за посинілу руку іншою, й скривилась.
- Ти просто наказала йому піти геть..? – розгублено запитала Юі, та вона не відповіла нічого і раптом упала на землю. – Карін! Карін, що з тобою?
Дівчина не на жарт перелякалась. Вона миттю підбігла до подруги і підняла їй голову, прислухавшись, чи та дихає. На щастя вона виявилась непритомною, а не мертвою. Юі стала кликати Дортеруса й за якихось пару секунд він з’явився, узяв Карін на руки і поспіхом попрямував у бік свого кабінету. Студенти перелякано здивлялись і перешіптувались, та Юі й уваги на них не звернула, задумавшись про те, як швидко й просто Карін зупинила тварюку. І що б це могло означати? Це що, здібності такі? Та що б це не було, виглядало вкрай дивно й несподівано, й Юі з кожною думкою про сутичку зі змією хвилювалась все більше й більше.
- Що сталось? – занепокоєно витріщилась на них Роселінд, яка саме була в кабінеті у Дортеруса. Сандервік й собі допитливо глянув на Юі.
- На нас напала велетенська зміюка. Тобто, не зовсім й зміюка – голова була, як у ящірки, і з п’ятьма парами очей… Я зайшла у Академію та побачила на підлозі мокрий слід, що тягнувся вглиб коридору, й шматки велетенської луски. Коли ми із Карін дійшли до сходів, воно оповило нас густим туманом і стало атакувати. Я відбивалась, як могла, а потім… Потім вона просто стала перед тим чудовиськом, протягнула вперед руку і японською наказала зникнути. Від цього її рука посиніла і вона втратила свідомість…
Дортерус та Лінда здивовано слухали розповідь Юі. Сандервік одразу замислився, потираючи брову. Очевидно, гадав, що то таке могло бути і як допомогти Карін. За кілька секунд він швидко піднявся сходами у лабораторію й став копирсатися серед пляшечок із зіллями.
- Що… що б то могло бути? Зміюка, кажеш? І часто таке у вас тут стається? – обличчя Роселінд виглядало переляканим.
- Одного разу зі мною сталося щось подібне. – відповіла Юі. – Тільки то була не змія, а зграя скажених тварюк, схожих на собак. Тоді мене врятував Дортерус, інакше вони б рознесли мене на шматки.
- А чому її рука така синя? – не вгавала Лінда.
Юі задумалась. Її руки були такими ж синіми, коли вона відбивалась від Югуре та Інарі. Тоді довелось використати ту магію, якої її навчав Сорен. Дортерус потім сказав, що то саме через неї вони так посиніли. Та враз Юі начебто опам’яталась, підозріло глянувши на Лінду, й подумала, що їй про це знати не варто. Іноді наставали такі моменти, коли її насторожувала близнючка Еберг і вона взагалі не хотіла їй щось розповідати.
- Не знаю. – збрехала Юі. – Я таке бачу вперше.
Дортерус пововтузився в лабораторії й за хвильку спустився, прихопивши із собою ту мазь, якою він позбавив Юі від синяви рук.
«Отже, це таки Соренова магія… Справи на превеликий жаль й справді кепські…» - мимовільно подумалось Юі. Вона поглянула на Роселінд. Та зацікавлено спостерігала за рухами старшого Сандервіка і виглядала вже не такою схвильованою. Вона наче знала, що все буде в порядку, а тому й не переймалась. І Юі подумала, що краще буде поговорити про це із Дортерусом наодинці.
Він розтер руки Карін маззю і промовив те саме заклинання, що й у випадку із Юі. За якусь мить вона повільно розплющила очі і здивовано оглянула місце, де знаходилась.
- Сандервік-сенсей? – покликала вона його і підняла руку до очей, щоб обдивитись її. – Ви… мене вилікували?
- Як ти почуваєшся? – Дортерус приклав руку до її чола. – Гарячки начебто немає…
- Голова болить…
Юі кортіло розпитати Карін, як це вона так змогла зупинити чудовисько, та поглянула на Лінду й промовчала. Чомусь перед нею їй таки не хотілося вдаватися в подробиці, й щоб це робив хтось інший теж.
Карін полежала трохи, а потім пішла. Дортерус неоднозначно поглянув на Юі, проте нічого не сказав, і вона зрозуміла, що він теж не хоче нічого говорити перед близнючкою.
Як не намагалась дізнатися Юі, як так сталося, Карін не розповідала нічого, лише відмахувалась, мовляв вона не дуже добре пам’ятає, або на той момент не усвідомлювала, що робила. Це Юі трохи насторожувало. Їй здавалось, що Карін точно щось знає, але по якійсь причині не хоче їй говорити. Припущення Дортеруса були такими ж. Він одразу сказав, що то Соренова магія спрацювала й посиніли руки, а от на рахунок того, як Карін вдалося зупинити істоту, у нього версій обмаль. Він все посилався на її здібності, та побачити їх міг тільки Сорен.