- Вставай, Сорене! Чого розлігся? – озвався до нього брат.
- Я… не можу… - простогнав Сорен. – Управління енергією віднімає у мене надто багато сил…
Струснувши із себе уламки, істота кинулась на старшого Сандервіка. Дортерус протягнув уперед руку й очі його засяяли, та тільки він зібрався сказати якесь заклинання, як собака в польоті розчинилась в хмару туману й оповила його. Він розгубився, та саме цього й очікувала істота. За кілька секунд хмарина матеріалізувалась знову в собаку і, обвившись навколо, щосили стиснула. Дортерус зник, щоб вивільнитись і з’явився за пару кроків.
- Що ти в біса таке? – занепокоєно мовив він.
Собака засяяла жовтими очиськами і, вишкіривши ікла, стала шипіти. Вона помалу підходила до Дортеруса, шерсть з’їжилась і шкіра теж стала сяяти кількома смугами вздовж хребта. Раптом позаду тієї собаки із коридору вибігла Роселінд і Карін. Обидві здивовано завмерли.
- Відійдіть! Воно небезпечне! – вигукнув Дортерус.
Сорен насилу піднявся і стояв, ухопившись за поручень, на сходах.
- Що... це таке? – вражено перепитала Лінда і зненацька собака, почувши її голос і переставши шипіти, обернулась, зіщулила вуха назад і лягла перед нею, поклавши морду на землю, заскавчавши й завилявши хвостом.
Усі приголомшено завмерли. Дортерус хотів було підійти, та близнючка зупинила його, махнувши рукою. Вона вражено дивилась на ту тварюку, не розуміючи, що раптом сталось. Та за мить до собаки підбігла Карін, присіла поруч і, поклавши йому руку на морду, наказала японською зникнути. Так само, як і зміюці, що напала на Юі. Собака зблиснула жовтими очима і покірно розчинилась у повітрі.
- Як ти це зробила, Карін? І чому воно раптом слухняно упало тобі до ніг? – вражено озвався старший Сандервік до дівчат.
Лінда була не менш здивована побаченим, лише Карін нахмурилась.
- Він... – щось хотіла сказати дівчина.
- Він? – перепитала Лінда. – Тобто ти знаєш, хто це?
- Гадаю, це людина. – ще тихіше сказала вона.
- Людина?! – аж скрикнула Лінда. – Хтось із магів?
- Гадаю, воно полює на магію. – припустив Дортерус.
- Але хто це робить? Хто був перевтіленим? – ніяк не могла зрозуміти близнючка.
Дортерус пильно поглянув на японку і щось пригадав.
- Тоді зі змією ти зробила так само. Як думаєш, це одна й та ж істота?
Дівчина трохи розгубилась. Вона здогадувалась, хто б то міг бути під виглядом різних тварюк, а також хто той, що нею управляє. Та говорити про це вона не насмілювалась. Неподалік стояв Сорен і вона не хотіла, щоб він чув якісь її здогадки. Та й узагалі – на неї можуть впасти якісь підозри, тому краще промовчати.
- Думаю, так. Просто подумайте, хто це міг би бути, що покірно падає перед Роселінд.
- Що? –розгубилась та.
- І перед тобою теж… - додав Дортерус.
- Ні, це було тільки гіпнотичне заклинання японською. Я тут ні до чого. – опустила голову дівчина.
Сорен лише хмуро спостерігав за всім цим, та розмову він навіть не слухав. Його дуже непокоїло те, як вся ця ситуація легко вирішилась. Собака неабияк розтрясла його думки, змусивши вернутися до реальності й подумати ще про щось, окрім Росамунд. Його охопили якісь суперечливі почуття. Він надто переймався тим, що сталось, але чомусь ніяк не міг зрозуміти, чого його так хвилює напад тієї собаки, його покірність перед близнючкою і те, що зробила Карін. Сорен придивлявся до цієї дівчини так зацікавлено, неначе бачив її уперше. Здавалося, він мав знати про неї набагато більше, аніж зараз знає, але що і чому саме він – до хлопця ніяк не доходило.
Коли Сорен прийшов у бібліотеку, побачив там Карін. Він одразу пригадав те, що вчора сталося із дивною собакою, і приглянувся. Спочатку дівчина щось пояснювала бібліотекару, віддала якісь книги і щось записала у своєму формулярі. А потім взяла у нього дві інші книги і сіла за стіл неподалік. Сорена вона не помітила і взялась активно гортати сторінки, щось вишукуючи. Вигляд у неї був якийсь чи то стривожений, чи то засмучений.
Сорен не помічав, що вигляд у Карін засмучений вже давно. Вона була розчарована тим, як легко він піддався чужому впливу і взяв на її місце другу студентку. Не те, щоб Карін мала щось проти Еріана, адже викладач із нього був напрочуд спокійний і врівноважений, в міру веселий, стриманий і розумний. Розсудливий… Їй здавалося, що в них із Сореном налагодились чудові дружні стосунки, хоч подобався він їй більше, ніж друг… Вона чудово усвідомлювала, що не мала права давати волю тим почуттям, та й те, що Вільям покинув її, теж добре позначилось. Уіла вона любила, точно любила, та її почуття до нього й до Сорена суттєво відрізнялись. Кожного разу, коли вона пересікалась із Сандервіком чи то з Росамунд, вона не могла й в очі глянути нікому з них. Просто поспіхом оминала і зникала геть з очей. Чомусь Дортерус навідріз відмовився замінити Юі на Роселінд й погодився навчати обох. Хіба Сорен не міг зробити так само? Та Карін розуміла, що вона сама б цього не витримала, і не тільки вона – Росамунд теж. Вона ні з ким не ділилась би своєю іграшкою…