На мить Карін спохмурніла.
- Який із них? – уточнила вона.
Ширао здивовано витріщилась на дівчину. Хатае теж здивувався і вони переглянулись. Лише Нора стала шкіритись ще більше – вона так і знала, що в Карін із Сореном щось не склалось.
- Я про твого особистого викладача. Я відіслала в Англію прохання, щоб тебе навчав молодший Сандервік, Сорен.
Карін криво посміхнулась.
- А, все добре, ми з ним теж подружились. Та з тамтешнього директора, сера Еріана Еберга викладач кращий.
- Не розумію… - розгубилась Ширао.
- Сорен-сенсей навчав мене лише місяць. Далі моє індивідуальне навчання перейшло в руки директора.
Ширао аж сіла в крісло. І помахала рукою, щоб і Карін сіла.
- Ну і хто від кого відмовився? Ти від Сорена чи він від тебе? – в’їдливо запитала Нора.
Дівчина знітилась.
- Навіть не знаю, як сказати… На початку січня в Академію приїхав сер Моріус Еберг, здається, ректор Університету, і привіз із собою двох сестер-близнючок містера Еріана Еберга. Одна із них, Росамунд, зажадала, щоб її навчав Сорен.
Ширао аж зблідла і з роззявленим ротом слухала розповідь Карін.
- Сер Моріус не зміг їй відмовити, - продовжила Хімура, - і тому я перейшла на навчання до містера Еріана, теж за його наказом. Юі також хотіли замінити на іншу, Роселінд, проте містер Сандервік, викладач Юі, навідріз відмовився передати її комусь іншому і сказав, що йому під силу навчати обох.
Нора від захвату аж захихотіла. Авжеж, Дортерус не ликом шитий, а от Сорен… Вона й не думала, що він знову так легко піддасться впливу.
- Я ж казала… - озвалась вона і Ширао не дала їй договорити.
- Гаразд, Карін, можеш іти. Відпочивай.
Дівчина вийшла і Ширао знову втупилась в вікно. Зараз вона вже була неабияк занепокоєна.
- Тебе хтось обскакав, Ширао. – додав до всього Хатае. – Здається, Моріус здогадався, для чого ти відіслала туди Карін, і вирішив прислати туди дочок Феланди.
- Начебто одного Еріана там мало…
Карін задумливо поверталась із міста в Академію. Вона крадькома поглянула на свою ліву руку і зітхнула. Дівчина все ще вагалась, хоч рішення було прийняте одразу. Якимись нещирими й надто жалібними здались їй ті слова, які вона колись очікувала б з нетерпінням і мурашками по шкірі. Та після Англії все змінилось і зараз потрібно було думати раціонально. Годі вже гратися почуттями. Зрештою, все мало б бути на краще – навчання в Англії благополучно завершилось, то ж тепер можна повернутися до звичного життя.
Саме так Карін переконувала себе всю дорогу до Академії. Та попри всі ці самонавіювання її переслідувало відчуття, що для неї немає місця в світі. Магія її більше не тішила. Зараз вона здавалась їй геть непотрібною річчю, неначе вона взяла із собою з Англії щось зайве; до того ж такі здібності, як у неї ніколи добром для Карін не закінчувались. Лише болем.
Ще здалеку вона помітила біля воріт Академії якусь постать. Надворі помалу темніло і їй важко було роздивитися, хто там стояв, проте вона відчувала, що знає цей силует. Карін підійшла ще кілька кроків, коли нарешті зрозуміла, хто перед нею.
- Сорене… - розгублено озвалась вона до нього і Сандервік повернувся до дівчини обличчям. – Що ти тут робиш?
Він виглядав дуже врівноваженим і на мить Карін здалось, що під маскою він навіть трохи посміхається.
- Довго довелось на тебе чекати. – спокійно відповів Сорен. – Чому ти не сказала мені, що повертаєшся в Японію?
Дівчина розхвилювалась. Ніколи не думала, що він так просто з’явиться тут і вимагатиме пояснень, чому вона зникла, не попрощавшись. І що вона мала відповісти на це? Сказати, мовляв «яке це має значення, тобі все-одно було б байдуже»?
Не дочекавшись відповіді, Сорен озвався знову.
- Карін, - він підійшов ближче, - я приїхав за тобою.
Вона відчула, як до горла підступив клубок і їй не вистачило повітря.
- Що значить...? – почала було Карін тремтячим голосом.
- Я приїхав, щоб повернути тебе назад. – так само спокійно мовив Сандервік. Він підійшов ще ближче і хотів було взяти Карін за ліву руку, та вона відступилась і заховала її за спиною.
- Пізно. Надто пізно. – цього разу слова Карін прозвучали холоднокровно і рішуче.
Сорен пильно приглянувся до її обличчя. Карін відвела погляд убік, намагаючись не зустрітися очима із ним. І виглядала… Ні, не розгубленою – ображеною.
Сорен підійшов ще крок і силоміць ухопив її за руку. На пальцеві зблиснула каблучка. Він остовпів на якусь мить, а потім помітно спохмурнів.