- Я знаю, що хочеш. Чому б тобі просто не робити те, що ти хочеш, а не те, що мусиш, і не те, що начебто виглядає, як правильне? Ти боїшся, що тебе осуджуватимуть? Люди завжди осуджуватимуть. То ж хай вони це роблять не даремно… Іди.
- Тату…
- Ну ж бо! Не спонукай мене випровадити тебе…
За хвильку Карін поспіхом прямувала до воріт Академії. Але Сорена там не було. Вона схвильовано роззирнулась, але ніде його не побачила. Надворі було надзвичайно холодно, ще більше, ніж учора, весна цього року видалась зовсім не теплою, та Карін здавалося, що вона горить ізсередини. В рукавичках було жарко, та знімати вона їх не хотіла. Прокручувала в голові все, що вона збиралась сказати Соренові. Вона відняла у нього достатньо часу на свої роздуми і, мабуть, йому набридло чекати. Скоро в Академію мав прийти Вільям і вона стала непокоїтися, адже хотіла встигнути до його повернення. Але…
- Карін… - почулося позаду неї і дівчина, впізнавши голос, боялась озирнутися. – Я знав, що ти прийдеш…
- Сорене. – вона насилу оглянулась. В горлі знову став клубок. – Я прийшла, бо маю дати тобі зрозуміти раз і назавжди… Там немає для мене місця… Я не повернусь…
Сорен незворушно дивився на неї, пронизуючи іскристим поглядом наскрізь. Він мовчав, напевне придумуючи, що відповісти. Його обличчя помітно нахмурилось і Карін винувато опустила голову. Вчора в очах Сорена вона бачила не його страх. А свій.
Та раптом хлопець ухопив її за ліву руку і миттєво стягнув рукавичку. Каблучки на руці не було. Він допитливо глянув на Карін – та почервоніла і розгубилась. І мовчала.
- Карін… - Сорен нахилився ближче. Вона опустила голову, боячись і глянути на нього. Він дивився в її обличчя, не відпускаючи руку, і чекав, та Карін й слова не вимовила. Нарешті він лагідно озвався: - Ходімо.
Перемістились вони звісно ж у кабінет Сорена. Він одразу зняв свою мантію і накинув її на плечі Карін. В будинку було холодно, наче в собачій будці, адже його не було вдома два дні. Звісно, дрова самі в вогонь стрибати не будуть.
- Тобі варто зігрітися, бо захворієш. – пояснив він Карін. – А я розпалю вогонь і зроблю чогось гарячого, мм? Чого ти хочеш?
Дівчині важко було озватися. Вона боялась, що голос тремтітиме, а тому мовчала, знизавши плечима. Їй треба було заспокоїтися. Вона, піддавшись емоціям, не змогла заперечити Соренові і він її украв. Карін зняла каблучку і залишила її в батьковому кабінеті, та ще й досі вагалась, не знаючи, чи правильно зробила. Батько сказав би, що однозначно правильно, тому що це Сандервік. Та як не дивно, вона попри всі вагання не шкодувала. Адже таки хотіла повернутись…
Сорен, пововтузившись кілька хвилин, швидко розпалив вогонь і став заварювати чай. Карін так і стояла, не ворухнувшись, збираючи думки докупи.
- Чому… ти раптом повернувся за мною? – запитала вона несподівано.
Сорена трохи здивувало питання, а потім він зрозумів, чому вона його про це запитувала. Відколи Рос замінила Карін, він узагалі про неї забув. Наче й не існувало ніколи. Сорен підійшов ближче і зупинився за два кроки від неї, спершись спиною об стіл.
- Тоді в бібліотеці… Ти поклала руку мені на голову і змусила прокинутися. Перед тим, як з’явитися в Японії, я говорив із Юі. Вона розлючено обізвала мене бовдуром, - він ледь посміхнувся, - та найгірше, що саме так воно й було. Здогадки Юі привели мене до того, що все це справа рук Росамунд, та, зрештою, я сам винен – мені не вистачило сил опиратися. І тому я потрапив у її клітку.
Карін мовчала. Вона й сама про це здогадувалась. Сяйво Соренових очей було тьмяним і розмитим; здавалося, воно помалу згасало. І тоді, лише тоді вона вперше і востаннє спробувала щось зробити, в силу своїх здібностей намагалась розсіяти морок, що поглинав Сорена.
- Я гадала, що в мене не вийшло… І тому повернулась в Японію.
Сорен здивовано глянув на дівчину. Найголовніше, що він забув зробити – глянути, які здібності у Карін. Він усе відкладав, аж поки можливість зробити це взагалі зникла. От і зараз – він міг перевірити просто зараз, та чомусь не наважувався.
- Ти бачив більше, ніж я могла б тобі дозволити. – раптом знову озвалась Карін і відволікла його. Вона підійшла ближче і потягнулась рукою до маски на Сореновому обличчі. Хлопець завмер. Його погляд став лагіднішим і Карін подумала, що під нею він, мабуть, посміхається. Торкнувшись пальцями, вона на кілька секунд зупинилась. В очікуванні обоє затамували подих. І вона її зняла…