Якусь мить Карін розглядала обличчя навпроти. Жодна із думок й не ворухнулась в її голові. Неначе повмирали. Він і справді ледь помітно посміхався. Сказати що він був гарним все-одно, що нічого не сказати. Як і розповідала місіс Грейвуд. Ніхто із них не міг зрозуміти, скільки секунд чи хвилин минуло, поки Сорен не повернув голову трохи убік і Карін побачила на лівій вилиці шрами. Два глибокі порізи чи то подряпини від самої скроні, з яких сочилась кров.
Сорен спокійно дивився на її реакцію, очікуючи будь-чого – що вона відвернеться, скривиться чи ще щось, але цього не сталося.
- Як… давно? – тихо перепитала дівчина.
- Давно. Та вони завжди виглядають так, ніби це сталося кілька годин тому.
- А що сталося? – ще тихіше запитала вона.
- Демон, на якого я натрапив у перший рік навчання в Академії при Університеті у Данії, коли він напав на Юго. Насилу зміг відбитися від нього, та відтоді ці шрами не загоюються… Швидше за все це якесь прокляття…
Він не договорив, як Карін знову потягнулась рукою до нього. Вона провела кінчиками пальців по шрамах й вони стали затягуватись. Сорен відчув пекучий гострий біль і зажмурився, зціпив зуби, намагаючись контролювати його, і, ухопивши Карін за руку, схилив голову.
- Боляче, Карін…
Коли він розплющив очі, вони сяяли. Та не так, як завжди: праве, як і раніше – фіолетовим, а ліве… Ліве сяяло зелено-блакитним. За мить біль вщух і він здивовано дивився на неї. Дівчина зжала лівою праву руку і заховала її під мантію, так само стиснувши зуби від болю. Вона відступила кілька кроків назад і відвернулась.
Сорен підійшов і торкнувся її плеча.
- Карін? Що з тобою? – він глянув на неї. Дівчина кривилась від болю і ховала руки під мантію.
- Все добре…
- Ні, не все добре! Покажи руки. – та вона відмовлялась. – Карін… будь ласка, покажи.
Вона повернулась до нього й, заглянувши в її очі, Сорен побачив здібності дівчини. І аж завмер.
- Ти… ти намагалась позбавити мене цього прокляття?
Та раптом у неї підкосились ноги і якби Сорен її не підхопив, вона б упала. На якусь мить вона начебто втратила свідомість, але знову розплющила очі, тримаючись за Сорена, і він посадив її на диван, узявши за руки. Вони були сині аж по лікті із виступаючими синьо-фіолетовими венами, такими грубими, немов під шкірою були шнурівки. І холодні, як лід.
Сорен аж налякався і став кликати Дортеруса. За мить брат з’явився в його кабінеті разом із Юі.
- Дате, допоможи…
- Що сталося? – старший Сандервік глянув на Карін і її руки, присівши поряд, а потім ухопив Сорена за підборіддя і повернув голову так, щоб стало видно ліву вилицю. І вражено витріщив очі. – Он воно що…
- Що? - перепитав Сорен. Він все ще не зрозумів, що сталося.
- Юі, побудь із нею, ми зараз повернемося. – він узяв брата за руку і зник, з’явившись у своїй лабораторії. – То що сталося, Сорене?
- Я… не знаю… вона торкнулась рукою моєї щоки і дуже запекло, а потім я відчув, що мої очі засяяли… Я бачив її здібності, мабуть, вона намагалась вилікувати мене… – він торкнувся рукою того місця на обличчі і розгубився, відчувши, що шрами зникли.
- Сорене… - Дортерус узяв його обличчя в долоні і засяяв очима. У відповідь й Соренові засяяли і тут у Дата аж відняло мову. Соренові очі світились по-різному.
- Що? – перепитував Сорен. – Що ти побачив?!
Дортерус мовчки дав йому невеличке дзеркало. Коли той глянув на своє відображення, аж випустив його із рук.
– Що це в біса означає?
Дортерус не відповів, заходившись шукати потрібні компоненти для ліків.
- Дате, що це означає? – повторив він.
- Те, про що ти говорив. Карін намагалась тебе вилікувати, та забрала не все. Тому твоє ліве око сяє так, як треба, а праве – так, як і раніше. Соро, ти маєш бути обережним із Карін. Наступного разу вона захоче очистити тебе від решти демонічної магії, дотиком чи поцілунком, і це їй може дуже дорого обійтися. Я вже бачив такі сині руки у Юі, коли вона відбивалась від Інарі та Югуре. Якщо нічого не зробити, воно у неї сходитиме дуже довго.
За хвильку Дортерус приготував потрібне зілля і хлопці повернулись.
- Здається, їй набагато гірше, ніж було мені… - занепокоєно мовила Юі. Карін була в дуже поганому стані, у неї піднялась температура й вона важко дихала, провалюючись в сон чи то втрачаючи свідомість.
Дортерус глянув на зілля, яке приніс із собою, й прикусив губу.
- Схоже, цього буде замало… - відповів він. І знову зник.