- Он воно що… - і Карін про щось серйозно задумалась.
- А зараз мені пора в Академію, маю залагодити деякі справи. Я покличу Юі, щоб побула із тобою. В гуртожиток ти ще не можеш повернутися, поки я не поговорю із місіс Грейвуд, то ж залишайся тут. Я приготував сніданок, обов’язково його з’їж. Добре?
- Угу… Дякую…
Сорен узяв її обличчя у долоні і поцілував у чоло. А потім ніжно посміхнувся і надів маску.
- Я гадала, вона тобі більше не буде потрібна. – тихо озвалась дівчина.
- Я не можу ось так просто з’явитися серед студентів без маски. Ніхто із них ніколи не бачив мого обличчя. Ще не впізнають! – засміявся Сорен. – А якщо й упізнають, в Академії буде неабиякий ажіотаж! Та все-одно, вона – частина мого іміджу, я не можу залишити її тут.
Глава двадцята
Розкриття таємниць
Із самого ранку повітря навколо було дуже дивним. Воно наче аж дзвеніло в Еріана у вухах. Складалося враження, неначе Академією гуляв ледь помітний протяг. І лиш він встигав помічати легкий порух повітря, як одразу за цим починало смердіти цвіллю. Хлопець знав, що так тхнули примари, та його непокоїло, що він не бачив їх. Очевидно, якщо це й справді вони, то той, хто їх сюди прислав, дуже добре замаскував їх. Одного разу вже таке було, коли він помітив одну ледь видиму біля Юі з Роселінд, та вона миттю щезла. Він вирішив пройтися коридорами Академії і роздивитися.
Година безрезультатного обходу корпусу не дала йому нічого. Всюди було тихо й спокійно, проте повітря час від часу все так само бриніло. Еріан вже розізлився і повернувся назад. Він пішов у бібліотеку і став перегортувати старі книги із заклинаннями. Нарешті за довгі, як йому здалося, півгодини вдалося знайти заклинання септорою. Він швидко перечитав його, одразу запам’ятавши, і вийшов у коридор. Став на сходах перед Ангелом і прислухався. Коли повітря знову забриніло, промовив заклинання і аж завмер від несподіванки. То й справді були примари. Їх було так багато, що якби вони були людьми, то повз них й годі було б пройти. Сутності примар виглядали наче недовгі товсті пурпурові змії, напівпрозорі, із темними плямами замість очей й за кожною з них тягнувся шлейф задушливого смороду. Поява цих істот зазвичай не віщувала нічого доброго, до того ж – вони прийшли не самі. І хлопець здогадувався, хто їх привів. Раптом Еріан відчув, як його очі засяяли і перед ним стали з’являтися картинки. На якусь хвильку він побачив, що буде далі. Хлопець злісно стиснув зуби і зник у свій кабінет. План, який миттю склав у голові Еріан, був геть не досконалий, та діяти потрібно негайно, адже часу в нього обмаль.
Лілліан задумливо прямувала у бібліотеку за книгами для заняття у студентів другого навчального року. Вона гадала над тим, що Еріан був правий, коли сказав їй, що вона прогаяла надто багато часу, поки Академією керувала Екторіна, і зараз вона картала себе за те, що займалась всякими квіточками замість того, що дійсно було потрібно. Геть занедбала свої здібності.
Зненацька її хтось окликнув, коли вона вже піднялась на другий поверх і майже дійшла до бібліотеки. Лілліан оглянулась і здивовано завмерла.
- Мамо? Але… що ти тут робиш? Чому не сказала, що з’явишся?
Схоже, Еріан повернувся в Академію саме вчасно. Він перемістився на сходи, що вели в його директорський кабінет і насторожився. Навколо сновигали студенти й Еріана уже вкрай дратувала ця ситуація.
«Де ж Сандервіки..? – непокоївся хлопець. – Хоча б хтось один…»
- Донечко, - винуватим голосом почала Екторіна, - нарешті ми зустрілись. Гадаю, варто сказати, що я була не права, коли винуватила тебе у всьому…
Лілліан розгубилась. Невже й справді мама перестала злитися на неї? Уже стільки часу пройшло… І раптом вона помітила Еріана і насторожилась. Щось їй у цьому всьому не сподобалось. І повітря навколо дивно тхне…
Екторіна підступила на крок ближче.
- Доню, дай тебе обніму…
Нараз перед Лілліан з’явився Еріан і, ухопивши за талію… поцілував.
Обидві заклякли від подиву.
- Не сьогодні, Екторіно. – сердито відказав він їй і, протягнувши уперед сяючу долоню, відштовхнув її сплеском так, що аж розтрощив поручень балкону. Екторіна різко розправила крила й повисла у повітрі. Її очі сердито палали дивним вогнем.
- Мамо!!! – налякано викрикнула Ліллі і кинулась до поручня балкону, та Еріан ухопив її знову і зник.
Опинились вони із Ліллі в якомусь кабінеті, вкритому сутінками. Вікна були заслонені важкими шторами, крізь які ледь пробивалося денне світло.