- Ти що, геть головою вдарився?! Що ти з нею зробив?! І чому я не можу переміститися назад?!
- Ліллі…
- Що відбувається, Еріане?! Скажи мені!!! – кричала на нього кузина.
Еріан підійшов і ухопив її за обидві руки.
- Вгамуйся! – прикрикнув він. – То була не Екторіна! Не вона!
- Тобто… - розгубилась Ліллі. – Як не вона? Я ж… бачила…
- Бачила ти все так, та це не вона була. Дивись. – Еріан змахнув рукою і став відтворювати навколо них події, що щойно відбулись у Академії у вигляді напівпрозорих синюватих силуетів. Показав він їй і примар.
- Що… це таке навколо? – перелякано спостерігала вона за тим, що показував їй Еріан. – І нащо ти мене поцілував?
- Я не знав, як ще передати тобі зілля, із-за якого ти (і я теж) не зможемо зникнути назад. Воно діє не одразу, тому ми ще встигли переміститись сюди.
- Нащо?! – знову викрикнула вона.
- Годі на мене кричати! – сердився Еріан. – Я рятував твоє життя! По тебе прийшли химери і під виглядом Екторіни – моя мама. Ось тут…
Срібноволосий вмить показав їй те, що відбулось опісля. У вестибюлі і справді була Феланда, точно так само одягнена, як і мить назад Екторіна.
- Бачиш? – продовжив хлопець. – Її очі одразу запалали не так, як у Екторіни, хіба ти цього не помітила? І голос…
- Але чого я не бачила цих… навколо?
- Химер? Я сам їх не бачив спочатку. Довелось зробити їх видимими заклинанням на септорі.
Лілліан вражено роздивлялась те, що відбулось, і не могла збагнути, що це все було саме так.
- Чому я маю тобі вірити?
- Що? – розгубився Еріан. Він ніяк не чекав, що вона йому не повірить.
- Чому я маю вірити в те, що ти говориш? – на очі Лілліан раптом набігли сльози. – Звідки я маю знати, що не ти сам головний зловмисник цієї історії? Чому, Еріане? Тому, що… закохалась у тебе? Так? У двоюрідного брата… як би дико й огидно це не звучало…
Вона уже й справді плакала, насилу говорила, а Еріан стояв за кілька кроків від неї і, витріщившись, нерухомо дивився у її, скривлене відразою до самої себе, обличчя. За мить отямившись, Еріан ступив крок ближче.
- Не підходь! – крикнула вона.
Він розгубився. Не так усе Еріан собі уявляв й зовсім не очікував, що Лілліан, в яку він був безтямно закоханий ще із самого дитинства, ще з того моменту, як він дізнався, що вона йому не сестра й усвідомив, що́ це насправді за симпатія… Що ця Лілліан відповість йому взаємністю…
- Ненавиджу тебе, Еріане! Все життя ненавиджу тебе, твою зухвалість, твою надмірну увагу до мене, твою присутність… Усе! Ти не просто забрав у мене Академію - ти посміявся наді мною, змусивши своїми благородними вчинками й турботою закохатися в тебе… - її голос і руки тремтіли, й Ліллі ледве видушувала і себе ці ненависні слова, не знаючи, чи й справді вона хотіла усе це сказати. – Хоча ні… за це потрібно себе ненавидіти! За те, що піддалась тобі і мені не вистачило мужності опиратися, прогнати геть! Ти забрав у мене не лише Академію… ти забрав моє серце, украв мої думки… Господи…
Вона затулилась руками й схлипувала ще сильніше. Еріан не знав, що сказати далі. Він готував зовсім іншу стратегію, інший хід, чекав необхідного моменту й щомиті боявся, що все вийде якось отак. Лілліан так і не зрозуміла, що він із усіх сил намагався зберегти її місце в цьому закладі, статус управляючої… Місце, яким вона так гордилась і захоплювалась, яке вона так любила… Намагався будь-що випередити Моріуса й Флама у гонитві за Академією, невичерпною магією і жадобою влади.
- Я… не твій брат… Ліллі. – раптом тихо озвався він і дівчина завмерла. Тепер вона дивилась на нього таким приголомшеним поглядом, що аж боялась дихнути. - Я узагалі не Еберг… Моя мати зрадила Ларсові перед самим весіллям із тим, кого кохала по-справжньому. Його звали Тійс Ріккельс... Та вийшла вона за Еберга, бо так було їй вигідно. Бо він був багатим і впливовим. Бо він був із роду сильних магів і засновників Університету. Вона сама мені про це розповіла, ще коли я був зовсім малим…
- Брехня це все! – люто викрикнула Ліллі. – Навіть не намагайся заморочити мені голову таким безглуздям!
- Годі, Лілліан! - Еріан уже розсердився. – Я не настільки божевільний, щоб поширюватися про це перед Ебергами, навіть якщо це ти! Лише уяви, що буде, якщо дізнається ще хтось! Ларс, а особливо Моріус анітрохи мене не пошкодує, ні мене, ані матір, хоч її й немає за що жаліти. Вони не просто відберуть Академію – її зруйнують до останнього шматка фундаменту, а із вас усіх зроблять прислугу, і неабияку, а для найчорнішої роботи. Ти вперто не хочеш цього розуміти, зациклившись лише на своїх почуттях…? Гадаєш, став би я робити для тебе щось подібне, рятував би я тебе, виступивши проти власної матері, якби не кохав?