Лілліан слухала хлопця і щомиті все більше й більше втрачала землю під ногами. Хто б міг подумати, що Еріан не заради власної розваги так поводиться із нею? Він і справді стільки для неї зробив, і не тільки для неї. Він врятував її від самотності, заспокоїв і повернув улюблене заняття, дав можливість відчути себе потрібною. Він і Карін узяв під свою опіку, намагаючись розрадити після того, як Сорен перестав її навчати…
- Ідіот… - ображено прошепотіла вона. – Чому ти розповів про це аж тепер? Ти хоч уявляєш, що я думала увесь цей час?!
Еріан підійшов і обійняв її, притиснувши до себе.
- Тому, що мені була потрібна справжня Ліллі. Та, яка не побоялась закохатися в двоюрідного кузена. Саме таку Лілліан я хотів, чесну… і відважну. Таку Ліллі я кохаю…
- Ненавиджу тебе… - ображено пробурмотіла дівчина і притиснулась до нього сильніше.
За кілька хвилин Лілліан пересердилась і трохи заспокоїлась. Та вірилось їй в усе це дуже важко. Що, як все це було влаштоване навмисно і Еріан збрехав про закоханість, щоб схилити її на свій бік? Усе можливо, адже закохані – сліпі. Усе це могло бути змовою між ним та Феландою? Що, як він таки Еберг? Адже у нього є крила, сяють очі і він уміє миттєво переміщуватися. А ще досконало володіє септорою. Він срібноволосий, як і усі чистокровні Еберги… Чи хто ж тоді насправді його батько? Усе це збивало з пантелику. У що вона мала повірити? Тут недостатньо лише прислухатися до свого серця – це коштуватиме їй надто багатого. Вона не могла просто так випустити Академію зі своїх рук.
- Про що ти думаєш? – Еріан відволік її від роздумів і Лілліан спохмурніла.
- Чому твоя мати прийшла за мною? Що їй потрібно від мене?
- Вона має дар віднімати магічні здібності і перетворювати мага на звичайну людину. Та це не так просто, адже для цього їй потрібно обійняти свою жертву. Погодься, дивно виглядає, коли до тебе так просто лізуть обійматися…
- Хіба в неї б це вийшло? – здивувалась Лілліан. – Я ж ілюзія.
- Саме тому й треба було тебе рятувати. Ти не людина, у тебе лише схожа на людську сутність. Якщо б вона витягнула із тебе магію – що б від тебе залишилось?
Лілліан вже по-справжньому лякали слова Еріана. Вона неначе була між двох вогнів – своїми почуттями і поганими передчуттями.
- Нащо їй це, Еріане?
- Не знаю… Можливо тому, що твоя сутність стала дуже досконалою і самостійною. Ти вмієш самотужки миттєво транспортуватися і у тебе є крила. Як і у всіх інших магів. Може, вона побачила у тобі щось більше... Я припускаю таке, бо не знаю, чи саме такими повинні бути ілюзії.
- На що ти натякаєш? – раптом насторожилась Лілліан. Їй на мить здалося, що Еріан сумнівається в тому, ким або чим вона є.
- Натякаю? Я лише вигадую можливі варіанти. Може, у тебе є якісь особливі здібності, якими тебе міг наділити Мортен, або ж ти сама їх розвинула й не підозрюючи про це. Я не знаю, Ліллі, але мені самому дуже б хотілося в усьому цьому розібратися.
Глава двадцять перша
Магічна крамниця
Минуло два дні і надворі раптом різко потепліло. Сонце світило цілий день, заливаючи теплим промінням Академію крізь вікна й прозору стелю круглої зали. Сніг танув із неймовірною швидкістю, відкриваючи навколо латки торішньої трави. Здавалося, нарешті настала така довгоочікувана весна. Цієї зими й справді випало снігу набагато більше, ніж зазвичай. Та у самій Академії весни ніколи особливо не бракувало – акація, яку Лілліан бережно доглядала, квітла цілий рік, так само й дикий виноградник, що снувався по стовбурах дерев у сходових клітках, - теж завжди зеленів.
От і в Дортерусів кабінет пробивалися ті привітні кольорові сонячні зайчики. Юі сиділа в лабораторії над приготуванням одного зілля, до чого її змусив старший Сандервік. Процес йшов дуже неохоче. Дівчина нудилась і сама не знала, чому. Вона думала зовсім не про всякі там зілля, а про Карін і Сорена. Все-таки, це було неймовірно, що він таки її повернув… Та раптом дівчина спохмурніла. Рос… і Лінда… Те, що відбувалося через близнючок Еберг, непокоїло її все більше й більше. Тепер Лінда здавалась їй зовсім не такою, як раніше. Пригадавши, як вона мило називає Юі «сестричкою», її аж перекосило. Ну, Рос, само собою – причарувала Сорена. Це ясно, як білий день. Та от що із Роселінд не так? Коли Юі сповістила їй, що Карін повернулась і навчатиметься тут до кінця, вона якось дуже схвилювалась, хоч і намагалась не подати вигляду і сказала, що це чудова новина. Та від Юі не так легко щось приховати.