- Все гаразд? – занепокоївся Сорен.
- Угу… - ніяково відповіла вона.
- Хе-хе! У всіх така реакція. Цікаво, що ж вони там бачать?.. – вдоволено потер підборіддя Генрі.
- Все, досить цих жартів! Ти її налякав! – і справді розсердився Сорен. – Ми йдемо!
Він ухопив Карін за руку й поспіхом вийшов на вулицю. Відійшовши кілька кроків, зупинився і пильно поглянув на дівчину.
- Вирішення, яке ти побачила, стривожило тебе?
Карін здивовано глянула на нього.
- Ні, - посміхнулась вона, - я б так не сказала. Навпаки, мені й справді стало легше.
- Це таємниця? – запитав Сорен і дівчина засміялась знову.
- Ні. Розповім, коли повернемось.
- Тобі сподобалась крамничка? – запитав Сорен, коли вони вже повернулись.
Дівчина мимоволі пригадала те чудове місце. Нічого дивовижнішого вона не бачила. Та й добре, що це місце він показав їй саме зараз, а не раніше. Вільям точно б розізлився… Раптом їй стало цікаво, що із ним. Як він відреагував на її зникнення? Чи сказав йому щось її батько? Карін насправді боялась, що одного дня він знову з’явиться тут, і прийде не з добром. Вільяма вартувало боятися навіть більше, ніж мага. Він скритний і небезпечний, підступний. Так, вона звикла до того, що ніколи не знаєш, чого можна чекати від Вільяма, але крім всього цього їй вдавалося бачити у ньому й хороше… Та враз дівчина розігнала ці думки.
«Не про те задумалась…» - зітхнула вона.
- Дуже. – вимушено посміхнулась. Ні, крамничка і справді їй здалась просто вражаючим місцем.
- Генрі Морріс, власник крамнички – дядько Лілліан, рідний брат Екторіни. – став розповідати Сорен. – Я знаю його давно. Він наймолодший із усіх (а їх, до слова, троє: Хе́лен, Екторіна й Генрі) і теж маг. Правда, він завжди хотів бути бізнесменом, отож поєднав улюблену справу із магією. Там і справді чудове місце. У нього можна отримати все, що тільки потрібно: різні магічні атрибути, амулети, тотеми, зброю, зілля, компоненти для нього… І не тільки: добряга Генрі вміє підтримати теплим словом. От лише у коханні йому не щастить…
- На все свій час. – розсудливо відповіла Карін.
- А ще він часто подорожує і стягує в свою крамничку всілякий непотріб, як ото спара… - і він чомусь спохмурнів.
Карін підійшла до нього і пильно поглянула у обличчя. Вона збиралась розповісти, що побачила в тій урні, але вже наперед знала, що Соренові ідея не сподобається. Але це потрібно було зробити. Не тільки задля нього самого – задля блага усієї Академії і її магів.
- Сорене. – невпевнено почала вона. – Я знаю, як позбавити тебе прокляття так, щоб це обійшлось інакше, аніж минулого разу…
- Навіть не думай! – він одразу розсердився.
- Послухай…
- Ні! Так і знав, що все це – дурнуваті витівки Генрі і його посуду! І нащо я узагалі дозволив тобі заглядати у спару?! Ти хоч усвідомлюєш, що може статися цього разу? Коли ти знову спробуєш забрати нечисту магію…
Карін раптом затулила йому рот.
- Коли я заберу у тебе її, твої здібності стануть такими, як і мали бути із самого початку. Залишилась лише половина, адже твої очі сяють по-різному. Після цього тобі не доведеться кликати на допомогу брата – ти сам зможеш мені допомогти.
- І як же? – він забрав її руку і заговорив уже спокійніше. – Дат – лікар, а я – ні.
- Для цього не потрібно бути лікарем. Якщо я можу очищувати дотиком або поцілунком, то хіба ти не зможеш зробити це так само?
- Тобто… я маю тебе поцілувати? – розгубився він і скептично додав. – Це має спрацювати?
- Із Юі спрацювало… Сандервік-сенсей очистив її від фіолетового сяйва так само. Вона сама мені розповідала.
Сорен здивовано її слухав і щось йому не вірилось, що все так просто. Та, якщо пригадати, що казав йому Дортерус попереднього разу…
- Ні… Я надто сильно тебе кохаю, щоб дозволити це. А якщо не спрацює?
- Я бачила це, Сорене. Усе вийде.
Хлопець опустив голову. Йому ніяк не подобалась ця ідея.
- Завжди… - тихо озвався він. – Завжди ти думаєш про кого завгодно, лише не про себе.
Карін посміхнулась. Вона допитливо дивилась на нього і чекала згоди.
- Гаразд. – здався Сорен. – Мені не подобається все це, хай йому грець, але я згоден. Лише тому, що це ти…
Вона узяла його обличчя в свої долоні. Сорен міцно заплющив очі і відчув, як всередині нього збирається справжня буря. Такого не було тоді, коли Карін стирала шрами. Було дуже гаряче, неначе в грудях кипіла лава. Перед очима потемніло і все тіло втрачало свою вагу. Йому здавалося, що він десь у невагомості. Голова розколювалась на шматки, не було чим дихати – та магія кипіла у ньому, розливаючись вогнем по всьому тілу й до кінчиків пальців…