Істота мовчала, допитливо дивлячись на Ліллі й нахиляючи голову то в один, то в інший бік. Навколо знов стало розлягатися те хихотіння.
- Що тобі від мене потрібно? Я ж ілюзія… - знову із натиском у голосі спитала вона.
Істота заперечливо похитала головою і раптом люто вишкірила зуби. Із її пащі роздалося дивне клекотіння, потім шипіння. Вона намагалася говорити, та слова розібрати було неможливо. Раптом Лілліан різко розправила крила і змахнула одним, неначе розрізавши гострими перами те, чим потвора притискувала її до землі. І швидко піднялась на ноги. Те чудовисько запищало, так гучно, що довелось закрити вуха, й знову зникло.
- Що в біса тобі від мене потрібно?! – розлючено крикнула Лілліан. Туман навколо став швидко рухатися, неначе здіймався вітер. Їй примарювались ще якісь постаті навколо, то близько, майже перед самим обличчям, то далі, за кілька кроків. Вони відкривали широко роти і роздавалось клекотіння, а потім зникали, і з’являлись інші. За якусь хвилину знову втишилось. Лілліан насторожилась і знову роззирнулась. І знову те страховисько вилетіло на неї. Воно роззявило пащу, вишкірило кістяки щелеп і запищало. Цього разу настільки сильно, що, здавалося, від того звуку вибухне мозок. Чимось невидимим знову схопило Ліллі за шию і стало душити, витягуючи через рот магію.
І тут туман раптом різко розсіявся і на потвору збоку налетів Сорен, відштовхнувши її убік. Оскільки вона тримала Лілліан, то від поштовху й вона упала, і, задихаючись, ухопилась за горло і сильно розкашлялась.
Хель, відскочивши, розчинилась у повітрі, а потім знову виринула нізвідки уже з іншого боку від Сорена, й зловісно зупинилась у повітрі перед ним. Навколо повисла мертва тиша, аж у вухах задзвеніло. Вона стала помалу роззявляти пащу і клекотіти.
- Ну й вигляд у тебе… - Сорен став глузувати. – Цього разу я покажу твою справжню суть!
Зненацька ланцюги, якими була обвішана та потвора, стали палати вогнем. Вона знову запищала, чи то заричала, і змахнула ними, ударивши Сорена. Він затулився крилом і у тому місці ланцюги обсмалили пір’я. Очі його одразу засяяли, а під потворою став вимальовуватися на траві сяючий магічний круг. Та не встиг Сорен його завершити, як в руках хелі раптом з’явився посох із черепом на кінці. Вона стукнула ним у землю під собою і магічне коло, яке вимальовував Сорен, стало світитися уже не блакитнуватим, а жовтим, а потім змінилось у червоний. Потвора щось просичала і коло розійшлось магічними стрічками у різні боки, випаливши траву, і щезло.
Та раптом у неї полетів магічний згусток світла, що кинула Лілліан.
- Edeláge! - прошипіла злісно вона і звідти, де потрапив згусток, обвалились шматки лахміття і плоті.
Потвора повільно повернула голову у бік Лілліан і вишкірила зуби. Навколо роздалось те набридливе хихотіння. Та поки вона відволіклась на управляючу, Сорен знову завдав удару і повалив хель на землю. Протягнувши уперед сяючу долоню, він притиснув її магією до землі, та потвора раптом розчинилась. Проте Сорен розрахував місце матеріалізації і, коли вона знову виникла з повітря просто перед ним, він ухопив її за обличчя.
- Hárden! – мовив Сорен і істота застигла. Він відпустив хель і вона упала перед ним обличчям додолу. – Rénse!
Після слів Сандервіка істота повільно обернулась у людину. У срібноволосого чоловіка у мантії. Він раптом заворушився, піднявся на одній руці, обпершись на неї, а іншою ухопився за голову і застогнав.
- Я так і знав… - гнівно прошипів Сорен. – Знав, що ця паскуда – ти… Еріане!
Лілліан стояла за кілька кроків і не могла повірити, що хель раптом перетворилась у Еріана. Її руки раптом стали тремтіти і вона закрила ними рот.
- Цього… не може… бути… - прошепотіла вона.
Еріан нарешті піднявся на ноги, здивовано оглядаючись на Сорена та Лілліан і струшуючи із себе шматки лахміття і ще чогось незрозумілого. Голова розколювалась і перед очима все розпливалося. Він не розумів, що щойно сталося, проте усвідомлював, що натворив щось зовсім лихе.
Еріан, злякавшись своїх здогадок, раптом широким поглядом витріщився на Лілліан. Її шия була чорною, а обличчя блідим, як стіна. Руки теж потемніли.
- Ліллі… - він ступив крок до неї, та вона різко відступилась.
- Не підходь! – несамовито викрикнула вона. Її голос тремтів, а обличчя перекосила відразлива гримаса. – Ти… як ти міг..?
- Я не… - він розгубився. – Я не хотів цього…