- Маячня! – обурено вигукнув Флам. – Нехай доведе це.
- Це щось новеньке. І звідки ж у тебе така інформація? – розважливо мовив Моріус. Ця ситуація ставала для нього дедалі цікавішою.
- Я знайшов у шухляді директорського кабінету лист від дядька Мортена. Він був адресований Юго. Йшлося про те, що Лілліан після смерті Мортена має успадкувати справжню сутність, стати людиною і повноцінним магом. Саме тому Сорен мав її убити, чи не так, Фламе? Лінда украла листа, то ж ти мав би його бачити.
Лілліан приголомшено дивилась на Еріана. Не схоже було, щоб він брехав. Але чому не розповідав їй про це раніше? Чому так довго мовчав?
- Покажи. – незворушно мовив старий Еберг. – Покажи, як сяють твої очі. І я залишу тебе й цю Академію в спокої.
Лілліан розгублено поглянула на Еріана, потім на Сандервіка. Її очі не сяють. І з цим ніхто не зможе допомогти. Що робити, вона не знала. Дівчина не могла змусити свої очі сяяти і навряд чи якесь заклинання могло б вирішити справу.
«Ну ж бо!» - Еріан нетерпляче чекав, проте нічого не відбулося. Він підняв голову вверх і роззирнувся. Нікого не було.
- Дурити мене надумали?! – розсердився знову Моріус. – Ніякий ти не маг, Лілліан! І ніколи ним уже не станеш!
За мить він змахнув рукою, окутавши Еріана магічними кільцями так, що той не зміг і ворухнутися, лише стогнав. А за ним одразу й Дортеруса. Його він одразу ухопив за горло, аби не зміг нічого вимовити.
- Ти жалюгідна, Лілліан. Невже й справді думала, що все минеться? – Моріус підходив все ближче до неї. За мить і її повільно окутала магія. Спочатку оточила широким кільцем, яке стало помалу звужуватися й стисло її тіло.
- На цьому ваші чаклування тут закінчились. Руйнуй Академію, Фламе! Все, окрім гуртожитків. Стільки жертв нам не потрібно…
Сказавши це, Моріус, змахнув рукою й зник, забравши із собою усіх чотирьох.
Сорен, миттю перемістившись у двір, загородив Роселінд дорогу вперед.
- Юі… - покликав він. Дівчина заворушилась і простогнала.
- Хех, ти думав, я її убила? – вишкірилась Лінда. – Авжеж, ні, ти що-о?! Це абсолютно нікому не потрі-ібно! І Карін я б не зачепила, ну, може, трішечки, щоб відволікти… момент!
І Сорен раптом зрозумів, що й справді пропустив усе. А від нього залежало найголовніше.
- Ох, вони вже повертаються. Ну, скоро побачимось знову! – хмикнула вона, і різко змахнувши рукою, розбила перед собою пляшечку із якимось зіллям, що окутало її червоним туманом, й зникла.
Нараз земля затряслась і стіни Академії стали обвалюватися. Сорен швидко підійшов до Юі і допоміг їй встати.
- Ходімо, негайно! – він узяв її за руку і швидко потягнув у кабінет Дортеруса.
- Що відбувається, Сорене? – перелякано озвалась вона вже у кабінеті старшого Сандервіка.
- Вони забрали Лілліан, Дата й Еріана. Флам за кілька хвилин зруйнує Академію вщент.
- Що? – налякано озвалась Юі.
- Збирай всі папери із септорою, Юі. І швидше! Він не повинен нас побачити! – Сорен бігом піднявся у лабораторію Дортеруса і став нишпорити серед пляшечок із зіллями, розкидаючи непотрібні по підлозі. Знайшовши кілька таких, які могли б пригодитися, він жбурнув їх у кишеню.
- Що із Дортерусом?! – Юі була вкрай налякана. Вона підійшла до вікна і з жахом спостерігала, як Академія падає.
- Не гаймо часу! Сподіваюсь, із ним нічого не станеться…
- Сподіваєшся?! – викрикнула вона. – Та що з тобою, Сорене?! Їх же вб’ють!
Він швидко підійшов до неї і ухопив за плечі.
- Вгамуйся! – грізно наказав він їй. – Ми витягнемо їх, але без тебе я не обійдусь, то ж приборкай паніку! Мені потрібен твій світлий і ясний розум, Юі. Домовились?
- Угу… - дівчина насилу намагалась заспокоїтися.
- Забираймося звідси. – він поспіхом зібрав усі папери і книги, ухопив Юі за руку і зник.
З’явився Сорен у гуртожитку перед кімнатою Карін і постукав. За мить дівчина відчинила і він затягнув Юі всередину, замкнув двері, промовив заклинання захисту і блакитнувате мерехтіння огорнуло кімнату зсередини.
- Сорене… - тихо тремтячим голосом озвалась до нього Карін. Вона стояла перед вікном, що виходило на подвір’я і з нього було видно Академію, з жахом спостерігаючи, як будівля буквально розсипалась у пісок. – Що тепер буде?
Він, нахмуривши обличчя, й собі виглянув у вікно. Сорен мовчав. Бо що йому було сказати?