- А що, як вона сама виведе нас на Флама чи Моріуса?
- В будь-якому випадку в нас є однакові шанси наткнутися на нього, так? – задумливо додала Юі. – То яка різниця, який шлях вибрати? Я піду одразу за тобою, Рос.
Близнючка попрямувала уперед і махнула рукою, аби вони почекали. Оглянувши коридор, вона жестом покликала їх за собою. Дівчата йшли попереду, позаду обидва Сандервіки тягнули Еріана. Прохід був трохи вузьким, обвішаний павутинням, довгий і темний, із мокрими кам’яними стінами. Поки вони йшли, із стін виринали смолоскипи, а за ними одразу зникали. Нарешті вони дійшли до дверей і Росамунд ледь прочинила їх. Крізь щілину вона оглянула, чи все чисто, а потім прочинила двері і вийшла у просторий широкий коридор, обрамлений гострими арками і мереживом колон.
- У дворі вас чекає авто. Із непритомним Еріаном ви не зможете переміститися, тому я подбала про те, щоб вас відвезли у безпечне місце. – по дорозі озвалась Росамунд. – Покваптесь.
Вийшовши у двір, усі вони й справді помітили неподалік авто. І якусь постать у мантії поруч нього. Зауваживши їх, той чоловік підійшов ближче.
- Хілберте? – здивуванню Сорена не було меж. – Але…
Хлопець настільки розгубився, що не міг зрозуміти, чи це Рос раптом перейшла на бік добра, чи навпаки – Хілберт один із паскудників.
- Рос розповіла мені, що сталося. Якщо Еберги дізнаються, що я вам допоміг, нам обом кінець. Та я не можу залишатися осторонь, коли все настільки погано. Покладіть його у авто. Ворушіться, поки нас ніхто не побачив. Прямуємо до місцевої Академії, там неподалік є будинок, де ми зможемо перебути ніч.
- Я поїду із Хілбертом. – озвався Дортерус.
- Лілліан, ти знаєш шлях. – додав Хілберт. – Забирай Юі і чекай нас там. А ти, Сорене, візьми Карін.
- А ти? – Карін схвильовано озирнулась на Росамунд.
Близнючка розгубилась, та за мить вимушено посміхнулась.
- Я залишусь тут...
- Але… - перебила її Карін. – Якщо вони тебе спіймають..?
- Не хвилюйтесь. – спокійно відповіла Росамунд. – Ідіть вже!
Карін глянула на неї, потім на Сорена, як він раптом перемістився у якесь місце. Воно було схоже на простору, але занедбану вітальню двоповерхового будинку. Там вже була Лілліан і Юі.
- Повертайся за нею! – враз занепокоєно вигукнула Карін.
Сорен здивовано поглянув на дівчину.
- Чого ти чекаєш? Негайно! – та вже й справді панікувала.
- Вона права. Ми не можемо залишити її там, інакше їй кінець. – озвалась Юі.
- Я зрозумів. – відповів Сорен і зник.
- Між ним із Хілбертом щось є? – зненацька задумано випалила Лілліан і дівчата вражено перевели на неї погляди.
- Мені теж, якщо чесно, щось таке здалось. – й собі озвалась Карін. – Та ми все-одно не можемо її там залишити.
- Твій дядько і Росамунд? – Юі не могла зрозуміти.
- А що? Хілберт на тринадцять років молодший від матері. Та кохання не вибирає за віком чи ще якимось критеріями… Я ж теж у Еріана закохалась, ще навіть не знаючи, що він мені насправді не брат…
Тут дівчата знову приголомшено зиркнули одна на одну.
- Стривай, Лілліан… Я щось пропустила? – Юі витріщила очі на сестру.
- Недавно Еріан зізнався у тому, що закоханий у мене. Чи, точніше, я перша це зрозуміла. Те, що я закохана у нього. Це було дуже страшно… таке усвідомлювати… А потім вслід за своїм зізнанням він розповів, що він насправді не Еберг. Ларс – не його батько.
Юі не знала, що й сказати на те. Карін лише загадково посміхнулась.
- Еріан насправді хороший. Не знаю, чи витримала б я це навчання після приїзду близнючок, якби не він… І про тварюк я здогадувалась. У нього такі ж жовті зміїні очі, як у всіх них. – додала вона.
- Чому ти нічого нікому не говорила? – перепитала Юі.
- Я не була впевнена цілком. Та й, все-таки, я боялась Еріана.
- Ним Лінда керувала, так? – знову озвалась Юі.
Лілліан задумливо кивнула.
- Лінда… Гадаю, так. Вона розповіла Моріусу, що Еріан не Еберг. І за це Феланду він уже, мабуть, убив…
- Боже… що ж тут коїться? – Юі аж ухопилась за голову.
Та раптом Карін наче щось пригадала і схвильовано озвалась.
- Щось їх довго немає… Сорена й Рос…
Коли Сорен перемістився знову на те місце, де вони залишили Росамунд, її вже там не було. Він спантеличено роззирнувся, проте у тому коридорі із безліччю арок і колон жодної душі. Переміщення зайняло лише кілька секунд, вона не могла далеко відійти. Він повернув голову у інший бік і помітив, як вкінці в ту ж мить хтось зник за рогом, мелькнувши світлою мантією. Така була на Рос. Щоб скоротити шлях, він перемістився у кінець коридору і заглянув за кут, аби впевнитися, чи більше нікого, окрім Рос, там немає. І одразу ж почув голос Флама.