— У чому різниця?! Я б попросив… Привиди — це всього лише відбитки небіжчиків, які чомусь не змогли покинути цей світ. А я був демоном ще за життя. Ти не можеш горнути мене на одну купу з примарами. І, до речі, церква ця зовсім не моя. Мені просто подобалося там тинятися.
Водій таксі дивився на мене, роззявивши рота. Через відкрите вікно він, напевно, чув кожне слово, кожне моє слово.
Я потерла чоло.
— Мені все одно. Ти не можеш залишитися в мене.
— Чого ти боїшся? — створіння підійшло до мене ближче і схилило голову набік. — Сьогодні нікого не спалюють, як відьму, тільки тому, що вона бачить трохи більше за пересічних людей.
— Але сьогодні того, хто балакає з привидами і… е-е-е… демонами, відправляють до психлікарні, — сказала я. — Невже ти не розумієш, що… — я перервала сама себе. Усе було марно. По-дружньому я тут нічого не доб’юся. Тому я насупилася і сказала якнайгрубіше: — Тільки тому, що мені не пощастило і я можу тебе бачити, у тебе немає жодного права претендувати на моє товариство.
Але горгулья і вухом не повела.
— Зате ти маєш право претендувати на моє товариство, щасливиця…
— Коротше. Щоб ти зрозумів: ти заважаєш. Отож, будь ласка, йди звідси! — пирхнула я.
— Нікуди я не піду. Ти потім страшенно пошкодуєш. До речі, он іде твій друг коханий. — Він витягнув губи і заходився гучно цмокати, вдаючи поцілунок.
— Ах, стули писок. — Я побачила, як Ґідеон вийшов з-за рогу і сягнистим кроком рушив у мій бік. — І зникни вже нарешті.
Останні слова я прошипіла, не розтуляючи губ, як черевомовниця. Зрозуміло, на демона це не справило жодного враження.
— Не таким тоном, панночко! — мовив він задоволено. — Завжди пам’ятай прислів’я: «З чим прийшов, з тим і підеш».
Ґідеон був не один, за ним я побачила овальну постать містера Джорджа. Йому доводилося бігти, аби встигати за Ґідеоном. Зате вже здалеку він посміхався мені.
Я випросталася і розгладила сукню.
— Ґвендолін, слава Богу! — сказав містер Джордж, витираючи хустинкою піт із чола. — 3 тобою все гаразд, моя дівчинко?
— Товстун ухекався, — кинув демон.
— Усе гаразд, містере Джордж. У нас було тільки кілька… е-е-е… невеликих клопотів…
Ґідеон, який саме віддавав водієві гроші, застережливо зиркнув на мене через дах автомобіля.
— …з часом, — пробурмотіла я і відвела очі на водія, що, хитаючи головою, виїхав із паркувального місця і поїхав геть.
— Так, Ґідеон уже сказав, що виникли певні складнощі. Важко собі уявити, що в нашій системі є слабка ланка. Ми повинні все ґрунтовно проаналізувати. І, можливо, дещо переосмислити. Але найголовніше, що з вами обома нічого не сталося. —
Містер Джордж запропонував мені свою руку, що здавалося трохи дивним, адже він майже на півголови був нижчий за мене. — Ходімо, дівчинко, нам ще треба дещо зробити.
— Взагалі-то я хотіла б якнайшвидше потрапити додому, — почала я.
Горгулья видерлася по ринві та перебиралася уздовж будівлі, висячи на риштаку і співаючи на всю горлянку «Friends will be friends»[7].
— Звичайно, звичайно, — сказав містер Джордж. — Але ти пробула сьогодні в минулому тільки три години. Щоб до завтрашнього полудня точно нічого не сталося, тобі потрібно ще якусь годину поелапсувати. Не хвилюйся, нічого особливого. У затишному підземному приміщенні, де ти зможеш зробити домашні завдання.
— Але моя мама напевно чекає мене і хвилюється!
Крім того, сьогодні середа, а отже, у нас на обід — курка-гриль і смажена картопля. Це не кажучи вже про те, що вдома на мене чекали ванна і моє ліжко.
У такій ситуації змушувати мене ще робити домашні завдання — це було вже нахабство! Хто-небудь мав просто написати пояснювальну записку. Оскільки Ґвендолін тепер щодня перебуватиме в іншому часі з важливою місією, вона звільняється від обов’язку робити домашні завдання.
Демон на даху і далі кричав як найманий, і мені потрібно було щосили стримуватися, щоб не виправляти його помилки. Завдяки «Singstar»[8]
і вечіркам із караоке, що влаштовуються у домівці моєї подруги Леслі, я пам’ятала всі тексти «Queen» і точно знала, що в цій пісні немає ніякого слова «огірок».
— Дві години цілком достатньо, — зауважив Ґідеон, який знову робив такі великі кроки, що ми з містером Джорджем ледве за ним встигали. — Потім вона зможе поїхати додому і виспатися.
Я ненавиджу, коли в моїй присутності про мене говорять у третій особі.
— Атож, і вона з нетерпінням цього очікує, — сказала я, — бо дуже втомилася.
7
Рядки з пісні легендарної англійської групи «Queen» з альбому «Щось на кшталт дива» («А Kind of Magic», 1986).