актуальної політики у світі. Але для цього потрібно включити хоча б на час мізки… або взагалі їх мати.
Як я вже казала, Шарлотті бракувало здатності прихиляти до себе людей.
Лімузин зупинився, і містер Марлі відчинив дверцята. З боку Шарлотти, між іншим.
— Містер Джордано очікує на вас у старій трапезній, — оголосив містер Марлі, і мені здалося, що він насилу не додав «сер». — Я маю вас туди відвести.
— Я знаю дорогу, — відрізала Шарлотта й обернулася до мене. — Ходімо!
— У тебе щось є таке, через що всі люди тобою командують, — сказав Ксемеріус. — Мені піти з вами?
— Так, будь ласка, — попросила я. Ми вже йшли вузькими закутками Темпла. — Мені значно краще, коли ти зі мною.
— А ти купиш мені собачку?
— Ні!
— Але ж ти мене любиш, правда? Мені здається, я частіше повинен зникати.
— Або частіше давати користь, — сказала я і подумала про те, що говорила Леслі. «Ксемеріус може стати твоїм козирем у рукаві». Вона мала слушність. У кого ще був друг, який може проходити крізь стіни?
— Не відставай, — озвалася Шарлотта.
Вона і містер Марлі йшли трохи попереду поруч одне з одним, і раптом я помітила, як вони схожі між собою.
— Слухаю, фройляйн Роттенмайєр[23], — сказала я.
РОЗДІЛ 5
Щоб даремно не розпатякувати: заняття з Шарлоттою і містером Джордано були ще гірші, ніж я могла собі уявити. Перш за все тому, що мене намагалися навчити всього одразу: поки я (вбрана в спідницю у вишнево-червоні смужки, що мала вельми оригінальний вигляд у поєднанні зі шкільною блузкою кольору картопляного пюре) боролася з менуетними па, потрібно було одночасно вислуховувати про відмінності між політичними поглядами віґів і торі[25], вчитися правильно тримати віяло і второпати, чим «ваша величність» відрізняється від «вашої світлості» і «вашої ясновельможності». За годину після сімнадцяти різних способів розгортати віяло в мене розболілася голова, і я вже не знала, де ліва рука, а де права. Мою спробу розрядити обстановку жартом: «Може, зробимо паузу, а то я вже геть просвітлилася та прояснилася», — злегковажено.
— Не смішно, — прогугнявив Джордано. — Дурне дівчисько.
Стара трапезна розміщувалася на першому поверсі у великій кімнаті з високими вікнами, що виходили у внутрішній двір. Окрім рояля та кількох стільців, які стояли біля стіни, в ній нічого не було. Тому Ксемеріус знову повис на люстрі сторчма й акуратно склав крила на спині.
Містер Джордано відрекомендувався:
— Джордано, просто Джордано. Доктор історичних наук, відомий модельєр, майстер рейкі[26],дизайнер ювелірних виробів, знаменитий хореограф, адепт третього рівня, фахівець із XVIII і XIX століть.
— Матері його чорт, — вилаявся Ксемеріус. — Схоже, когось у дитинстві впустили сторч головою.
Я могла тільки мовчки з ним погодитися. Містер Джордано, пардон, просто Джордано, фатально нагадував одного з навіжених продавців з телеканалу продажу: всі вони розмовляли так, наче в них прищіпка на носі, а під столом у ногу вчепився пінчер. Я цілу годину чекала, що він розтягне (збільшені у пластичного хірурга?) губи в посмішку і скаже: «А зараз, дорогі телеглядачі, переходимо до нашої моделі “Брігітта”, це кімнатний фонтан екстра-класу, оаза щастя, і всього за двадцять сім фунтів, абсолютно вигідна угода, ви не повинні нізащо пропустити нагоду, я сам купив дві штуки для дому…»
Але натомість він — без посмішки — мовив:
— Дорога Шарлотто, вітання-вітання-вітаннячко! — і поцілував повітря праворуч і ліворуч від її вух. — Я чув, що сталось, і вважаю це ней-мо-вір-ним! Стільки років тренувань і такий талант пропадають даремно! Це горе, скандал до неба і так несправедливо… А це вона і є? Твоя дублерка.
Випнувши роздуті губи, він міряв мене поглядом з ніг до голови. Я ж тим часом витріщалася на нього. Зачіску він мав типу «ранок у курнику»: розкуйовджене волосся, напевно, зацементоване кілограмами гелю і лаку для волосся. Тонка борідка звивалася по нижній частині обличчя, як річка на мапі. Брови були вищипані й підведені чорним олівцем, і, якщо я не помиляюся, він пудрив ніс.
— І це має до післязавтра почуватися на soirée[27] 1782 року як риба у воді? — сказав він.
Було абсолютно очевидно, що «це» означало мене. «Soirée» означало щось інше. Цікаво, що саме.
23
Ще одна дійова особа з книги Йоганни Шпірі (1827–1901) «Гайді: роки мандрів і навчання»: прикра економка, яка має власну мету.
24
«Рушаймо назустріч часові» (англ.). З п’єси Вільяма Шекспіра «Цим-белін». Переклад О. Жомніра.
25
Віґи — англійська буржуазна поступова партія в XVII–XVIII ст., з XIX ст.
перетворилася на теперішню партію лібералів;
26
Рейкі — різновид нетрадиційної медицини, в якому використовується техніка так званого «зцілення шляхом доторку долонями».