— Агов, мені здається, Товстогубий тебе образив, — обурився Ксемеріус. — Якщо тобі потрібна якась лайка, щоб кинути йому в пику, я залюбки стану твоїм суфлером.
«Товстогубий» було вже непогано.
— Суаре — це нуднюще збіговисько пізно ввечері, — правив далі Ксемеріус. — Кажу на той випадок, якщо ти цього не знаєш. Після вечері ніхто не розходиться, а всі збираються в купу, грають на піаніно і намагаються не заснути.
— О, дякую! — сказала я.
— Я досі не можу повірити, що вони готові так ризикувати! — сказала Шарлотта, вішаючи пальто на стілець. — Дозволити Ґвендолін спілкуватися з людьми — це суперечить усім правилам дотримання Таємниці. Досить тільки глянути на неї, щоб миттю зауважити, що з нею не все гаразд.
— Так-так, я те саме подумав! — скрикнув Товстогубий. — Але граф мастак ексцентричних витівок. Там лежить її легенда. Почитай-но — просто волосся дибки!
Моя — що? Я завжди вважала, що легенди — це щось на кшталт казок. Або якісь приписи на мапах.
Шарлотта гортала сторінки в папці, що лежала на роялі.
— Вона повинна грати роль вихованки віконта Баттена? А Ґідеон — його син? Чи не занадто це ризиковано? А що, коли знайдеться хтось, хто знає віконта і його родину? Чому не можна було просто взяти якогось французького віконта у вигнанні?
Джордано зітхнув.
— Не можна через недостатній рівень володіння мовою. Напевно, граф хоче нас просто випробувати. Ми повинні йому довести, що зуміємо якимось дивом зробити з цієї дівчини справжню даму XVIII століття. Ми просто повиннії — Він у розпачі ламав руки.
— Ну, якщо в них вийшло з Кірою Найтлі[28], то й зі мною вийде, — сказала я впевнено. Кіра Найтлі була наймоднішою дівчиною в усьому світі, але чудово виглядала в костюмних фільмах, навіть із найдурнуватішими перуками.
— Кіра Найтлі? — Чорні брови доповзли майже до краю начесаного волосся. — До якоїсь стрічки це ще б здалося, але Кіра Найтлі не протрималася б і десяти хвилин у XVIII столітті, її зараз же викрили б. Одне те, що вона в усмішці показує зуби, закидає голову під час сміху і широко відкриває рот! Жодна жінка не дозволяла собі цього у XVIII столітті!
— Але ви ж не можете цього знати з усією впевненістю, — озвалася я.
— Що?! Що ти сказала?
— Я сказала, що з усією впевненістю…
Товстогубий блиснув очима.
— Нам час встановити перше правило. Воно звучить так: усе, що сказав Майстер, понад усякі сумніви.
— А хто у нас Майстер? А, розумію, це ви, — сказала я і трохи почервоніла, тоді як Ксемеріус реготав на всю горлянку. — Окей. Отже, сміючись, не шкірити зуби. Я запам’ятала.
Це я легко зможу. Навряд чи в мене на цій суаре... цьому суаре... буде привід посміхатися.
Майстер Товстогубий трохи заспокоївся, і брови повернулися на своє місце. А оскільки він не міг чути Ксемеріуса, який репетував зі стелі «Дурень!», то продовжив понурий виклад. Він розпитував, що я знаю про політику, літературу, традиції та звичаї 1782 року. І моя відповідь: «Я знаю, чого раніше не було — наприклад, автоматичного змивника в туалетах і виборчого права для жінок», — змусила його сховати обличчя в долонях на кілька секунд.
— Я зараз впісяюся зо сміху, — сказав Ксемеріус.
На мій превеликий жаль, він поступово заражав мене сміхом. Я ледве стримала хихикання, що проривалося нагору від самої діафрагми.
Шарлотта м’яко сказала:
— Я думала, тобі пояснили, що вона справді геть не підготовлена, Джордано.
— Але я… бодай основи… — Джордано підніс обличчя з долонь.
Я не наважувалася подивитися на нього, бо, якби зараз у нього потекла косметика, я б не стрималася.
— А як твої музичні здібності? Фортепіано? Спів? Арфа? Чи вмієш ти танцювати бальні танці? Простий menuet à deux[29] ти напевно знаєш, а інші?
Арфа? Menuet à deux? Аякже! Все, самовладання покинуло мене. Я почала нестримно сміятися.
— Добре, що хоча б хтось із нас веселиться, — сказав Товстогубий у нестямі, і це, мабуть, стало тим моментом, коли він вирішив мучити мене доти, доки мені перехочеться сміятися.
Тривало це не надто довго. Вже за п’ятнадцять хвилин я почувалася як остання ідіотка й невдаха. При тому, що Ксемеріус щосили намагався мене підтримати: «Давай, Ґвендолін, покажи цим двом садистам, на що ти здатна!»
Я б охоче це зробила. Але, на жаль, ні на що не спромоглася.
— Tour de main[30], ліва рука, дурне дівчисько, але поворот праворуч, Корнволліс склав зброю, у березні 1782 року лорд Норт вийшов у відставку[31], що призвело до того, що… Поворот праворуч — ні, праворуч! Боже мій! Шарлотто, коли твоя ласка, покажи їй ще раз!
30
Вправність, спритність (фр.). Тут: танцювальна фігура: поворот за обидві руки або за праву руку за годинниковою стрілкою.
31
ФредерікНорт (1732–1792)— 12-й прем’єр-міністр Великої Британії з 1770 до 1782 року, через недалекоглядну політику якого за часів Американської війни за незалежність Британія втратила заокеанські колонії. На його відставку вплинула поразка англійських військ під проводом генерала Корнволліса біля Йорктауна (1781).