— Мені здається, що крім тітки Ґленди, леді Арієти та наших учителів немає нікого, кому б Шарлотта подобалася.
— Я так не думаю, — мовив Ґідеон.
— О, звичайно, я забула Джордано і тебе. — Упс, зараз я пустила очі під лоба, що у XVIII столітті напевно заборонено.
— А що, коли ти трохи ревнуєш до Шарлотти?
Я засміялася.
— Повір мені, якби ти її знав так само добре, як я, ти б ніколи не поставив таке дурне питання.
— Взагалі-то, я її досить добре знаю, — тихо мовив Ґідеон і знову взяв мою руку.
«Так, але тільки з її найкращого боку», —
хотіла відповісти я, але тут до мене дійшов сенс сказаного і я тієї ж миті сповнилася страшенних ревнощів.
— Наскільки добре ви знаєте одне одного… зокрема?
Я забрала руку в Ґідеона і простягнула її незримому партнерові.
— Ну, я б сказав, настільки, наскільки можливо знати людину, з якою проводиш багато часу, — він підступно посміхнувся. — І в нас не було іншого часу для інших… е-е-е… дружб.
— Розумію. Потрібно задовольнятися тим, що є, — я не могла терпіти більше ні секунди. — І що? Як Шарлотта цілується?
Ґідеон схопив мене за руку, що теліпалася щонайменше сантиметрів на двадцять вище, аніж було потрібно.
— Я визнаю, що ви рухаєтеся вперед семимильними кроками у спілкуванні, а проте… про такі речі справжній джентльмен не говорить.
— Так, ця відмовка годилася б, якби ти був джентльменом.
— Якщо коли-небудь я дав вам привід вважати мою поведінку не гідною джентльмена, прошу…
— Ох, стули писок! Хоч би що було між тобою і Шарлоттою — мене це не обходить. І це нахабство з твого боку — оці зажиманси зі мною.
— Зажиманси? Що за негарне слово. Я був би вам дуже вдячний, якби ви звірилися мені з причинами свого невдоволення і при цьому не забували про лікті. У цій фігурі їх потрібно тримати внизу.
— Не смішно, — прошипіла я. — Я б не дозволила тобі себе поцілувати, якби знала, що ти й Шарлотта…
Тут знову скінчився Моцарт і загримів «Linkin Park». Ну і добре, він краще вписувався в мій настрій.
— Я і Шарлотта — що?
— Більше, ніж друзі.
— Хто це сказав?
— Ти!
— Дідька лисого!
— Ага. Тобто ви ще ніколи… ну, скажімо… не цілувались?
Я забула про присідання й натомість метала блискавки з очей.
— Цього я теж не говорив. — Він уклонився і витягнув айпод із моєї кишені. — Те саме ще раз. З руками треба щось робити. А поза цим — чудово.
— Зате твоє спілкування ще не таке як слід, — зауважила я. — Є щось між тобою і Шарлоттою?
— А я думав, що тобі байдуже, що відбувається між мною і Шарлоттою.
Я досі метала блискавки.
— їй-бо, справді.
— То й гаразд.
Ґідеон простягнув мені айпод. У навушниках лунала «Алілуя» у виконанні Bon Jovi.
— Ти помилився, — сказала я.
— О ні, — посміхнувся Ґідеон. — Я подумав, що тобі потрібно що-небудь інше, щоб ти заспокоїлася.
— Ти, ти…
— Ну?
— Стерво та й годі!
Він підійшов ще на крок ближче, так що між нами залишився десь сантиметр.
— Ось бачиш, у цьому й полягає різниця між тобою і Шарлоттою. Вона б ніколи цього не сказала.
Раптом мені сперло дух.
— Може, того, що ти їй не давав приводу?
— Ні, не в цьому річ. Думаю, у неї кращі манери.
— Ага, і нерви міцніші, — сказала я. Чомусь я не могла відірвати погляду від губ Ґідеона. — На випадок, якщо ти знову захочеш спробувати, коли ми сидітимемо в сповідальні або ще десь-інде: вдруге я не дозволю собі розгубитися.
— Ти маєш на увазі, що не дозволиш мені ще раз тебе поцілувати?
— Атож, — прошепотіла я, неспроможна навіть поворухнутися.
— Шкода, — сказав Ґідеон, наблизивши свої губи до моїх так близько, що я відчула його подих.
Я розуміла, що тримаюся не так, аби можна було вірити в те, що я так і думаю. Я так і не думала. Узагалі мені було великим подвигом не кинутися Ґідеону на шию. Але мить, коли можна було просто повернутися й відійти, давно минула.
Очевидно, Ґідеон теж так вирішив. Його рука почала гладити моє волосся, і я нарешті відчула м’який дотик його губ.
«There’s a blaze of light in every word»[40], — співав у моїх вухах Bon Jovi. Я завжди любила цю кляту пісню, я могла її слухати п’ятнадцять разів поспіль, а тепер вона навічно буде пов’язана зі спогадами про Ґідеона.
Алілуя!
РОЗДІЛ 6
Цього разу нам нічого не завадило — ні стрибок у часі, ні єхидні зауваження демона-горгульї. Поки звучала «Алілуя», поцілунок був ніжним і обережним, але потім Ґідеон зарився обома руками в моє волосся
40
Спалах світла в кожному слові (англ.) — слова з пісні Леонарда Коєна (1931–2016) «Алілуя».
41
Девіз на родовому гербі Монтрозів: «Тут Родос, тут стрибай» (лат. Ніс Rhodus, hic salta) — вислів із байки Езопа «Хвалько». Тут ужито в значенні: «Покажи, що вмієш!»