— «Тоска»[42], — задоволено сказала тітонька Медді й потрусила сріблястими кучериками. — Сподіваюся, вони повернуться бодай трохи просвітленими, — старенька хитро підморгнула мені. — Добре, що у Вайолет ще лишалися квитки.
Я запитально подивилася на інших. З’ясувалося, що подруга тітоньки Медді (мила старенька з кумедним ім’ям місіс Вайолет Перплплам[43], яка завжди плете для нас до Різдва шарфи та шкарпетки) хотіла піти в оперу з сином і майбутньою невісткою, але зараз ситуація складалася так, що майбутня невістка стане майбутньою невісткою іншої леді.
Як завжди, коли леді Арісти й тітки Ґленди не було вдома, ми почувалися весело й невимушено. Трохи нагадувало те, як бувало в молодшій школі, коли вчитель виходив із класу. Уже під час вечері я схопилася, щоб продемонструвати моїй сестричці та братикові, тітці Медді, мамі й містеру Бернарду, як Товстогубий і Шарлотта мене вчили танцювати менует і користуватися віялом, а Ксемеріус суфлював, якщо я щось забувала. Тепер, коли все було позаду, я сама сприймала ситуацію радше в комічному, ніж у трагічному, світлі й могла збагнути, що так тішить інших. За якусь хвилю всі вже танцювали по всій залі (крім містера Бернарда, який, проте, крутив носаками туфель у такт) і гугнявили, як той Джордано. При цьому ми постійно перегукувались.
— Дурне дівчисько! Дивись, як Шарлотта робить!
— Праворуч! Ні, праворуч — це там, де великий палець з лівого боку!
І ще:
— Я бачу твої зуби! Це некультурно!
Нік показав двадцять три способи, як можна обмахуватися серветкою і без жодного слова повідомити дещо своєму сусідові.
— Цей рух означає: «Упс, у вас розстебнута ширінька, шановний добродію», а якщо віяло трохи опустити і при цьому дивитися ось так, то це означає: «Ах, я хочу за вас заміж». А якщо навпаки, то: «Ось тобі, від сьогоднішнього дня ми в стані війни з Іспанією…»
Я мусила визнати, що Нік мав неабиякий акторський талант.
Кароліна, бавлячись і танцюючи менует (швидше це був канкан), задирала ноги так високо, що врешті-решт одна з її туфель опинилася в мисці з баварським кремом[44], який сьогодні подали як десерт.
Цей конфуз трохи зупинив наші пустощі, поки містер Бернард не витягнув туфлю з миски і не поклав її на тарілку Кароліни, мовивши цілком серйозно:
— Я радий, що сьогодні після вечері залишилося так багато крему. Шарлотта й обидві леді напевно захочуть щось укинути в рот, коли приїдуть з опери додому.
Моя двоюрідна бабуся дивилася на нього сяючими очима.
— Ви завжди такі дбайливі, мій голубе.
— Це мій обов’язок — дбати про те, щоб усім у цьому будинку було добре, — сказав містер Бернард. — Я пообіцяв це вашому братові перед його смертю.
Я задумливо дивилася на обох.
— Я саме хотіла запитати вас, містере Бернард, чи не розповідав вам дідусь що-небудь про зеленого вершника? Або тобі, тітонько Медді?
Тітка Медді похитала головою.
— Зелений вершник? З чим його їдять?
— Не знаю, — відказала я. — Знаю тільки, що мені треба його знайти.
— Якщо я щось шукаю, то щонайперше йду в книгозбірню вашого дідуся, — зауважив містер Бернард, і його карі совині очі блиснули за окулярами. — Я завжди там знаходжу те, що мені потрібно. Якщо вам потрібна допомога, то книгозбірню я знаю на зубок, бо це мені доводиться стирати пилюку з книг.
— Чудова ідея, дорогенький, — похвалила тітка Медді.
— Завжди до ваших послуг, мадам.
Містер Бернард підкинув у камін ще дров і сказав нам «на добраніч». Ксемеріус рушив за ним.
— Я конче маю з’ясувати, чи знімає він окуляри, коли лягає спати, — кинув він. — Я тобі розповім, якщо він крадькома втече, щоб підлабати[45]на бас-гітарі в якомусь хеві-ме-тал-гурті.
Взагалі-то, моїм братові й сестрі серед тижня треба було йти спати вчасно, але сьогодні мама зробила виняток. Наївшись і нареготавшись досхочу, ми влаштувалися перед каміном. Кароліна залізла до мами на руки, Нік притулився до мене, а тітка Медді вмостилась у кріслі леді Арієти, здмухнула сиве пасмо з чола і залюбки спостерігала за нами.
— Тітонько Медді, розкажи що-небудь про минулі часи, — попросила Кароліна. — Коли ти була маленькою дівчинкою і мала їхати в гості до своєї кошмарної кузини Гейзел у село.
— Але ви вже так часто чули цю історію, — сказала тітка Медді й поставила ноги в рожевих капцях на ослінчик.
Але довго її просити не довелося. Усі її історії про кошмарну кузину починалися однаково: «Гейзел була найбільшою
43
Гра слів: ім’я та прізвище персонажа (violet — фіолетовий, purple — пурпуровий, plum — сливовий) пов’язані більш-менш однаковим відтінком кольору, тож ідеться про тавтологію
44
Класичний десерт, що входив до списку страв, які готував знаний паризький кухар Марі Антуан Карем (1784–1833), через що вважається частиною Haute cuisine («високої кухні»).