Поки я переодягалася, натягуючи на себе джинси й мій улюблений темно-синій пуловер, мадам Россіні понапинала сукні на безголові манекени. Потім вона подивилася на годинник і сердито насупилася.
— Не хлопець, а пустий вітер! Він мав бути тут уже чверть години тому!
Моє серце миттю тенькнуло.
— Ґідеон?
Мадам Россіні кивнула.
— Він вельми несерйозно ставиться до одягу. Він думає, що це не має значення — чи добре сидять штани. Але це дуже важливо! Це навіть жахливо важливо, щоб штани сиділи добре.
«Огидни. Шахливй. Мерзотнй», — спробувала я свою нову мантру.
У двері постукали. Це був тихий звук, але він розбив на друзки всі мої тверді наміри.
Ні з того ні з сього терпець мені увірвався, і я мусила зараз же побачити Ґідеона. І водночас страшенно боялася цієї зустрічі. Ще раз такі похмурі погляди я не переживу.
— А, — проспівала мадам Россіні. — Ось і він. Заходьте!
Я скам’яніла, проте в двері увійшов не Ґідеон, а рудоволосий містер Марлі. Як завжди, нервуючись, він ніяково заїкався.
— Я мушу відвести Руб… е-е-е… міс на елапсування.
— Гаразд, — кивнула я. — Ми саме закінчили.
За спиною містера Марлі мені посміхався Ксемеріус. Перед примірянням я вислала його з кімнати.
— Я щойно пролетів крізь справжнього міністра внутрішніх справ, — радісно повідомив він. — Це було круто!
— А де юнак? — грізно запитала мадам Россіні. — Він мав прийти на приміряння!
Містер Марлі кахикнув.
— Я бачив тільки-но Діам… е-е-е… містера де Віллерза, він розмовляв з іншим Руб… е-е-е… з міс Шарлоттою. З ним був його брат.
— Tiens![59] Мені це фіолетово, — гнівно сказала мадам Россіні.
«А мені ні», — подумала я. Подумки я вже писала Леслі смс. Одне-єдине слово: харакірі.
— Якщо він цієї ж миті тут не з’явиться, я поскаржуся Великому Магістру, — заявила мадам Россіні. — Де мій телефон?
— Мені дуже шкода, — промимрив містер Марлі. Він зніяковіло м’яв у руках чорну смужку тканини. — Дозвольте?..
— Звичайно, — сказала я і, зітхнувши, дозволила йому зав’язати собі очі.
— Цей шанолюб, на жаль, говорить не всю правду. Твій дорогоцінний камінчик щосили фліртує нагорі з твоєю кузиною. І його симпатичний братик теж. І що ті хлопці знаходять у рудоволосих? Здається, вони зібралися йти в кіно. Але я тобі не розповім, інакше ти знову ридатимеш.
Я похитала головою.
Ксемеріус задер голову до стелі.
— Я міг би постежити за ними. Хочеш?
Я енергійно закивала.
На всьому довгому шляху вниз містер Марлі вперто мовчав, і я заглибилась у власні похмурі думки. Тільки коли ми опинилися в кімнаті з хронографом і містер Марлі звільнив мене від пов’язки на очах, я запитала:
— Куди ви мене сьогодні відправите?
— Я… ми чекаємо, коли прийде Номер дев’ять… е-е-е… містере Вітмен, — сказав містер Марлі й подивився повз мене на підлогу. — У мене, звісно, немає повноважень, щоб користуватися хронографом. Сідайте, будь ласка.
Але щойно я впала на стілець, як двері відчинилися і зайшов містер Вітмен. А відразу за ним — Ґідеон.
Моє серце тут же пропустило удар.
— Привіт, Ґвендолін, — сказав містер Вітмен із типовою для Білченяти чарівною посмішкою. — Радий тебе бачити, — він відсунув драпування, за яким ховався сейф. — Давай-но відправимо тебе на елапсування.
Я майже не чула, що він говорив. Ґідеон був досі блідий як хустка, але вигляд мав набагато здоровіший, ніж учора ввечері. Величезний білий пластир зник, і я побачила рану біля коренів волосся, щонайменше сантиметрів десять завдовжки, краї якої були рясно скріплені вузькими смужками пластиру. Я чекала, що хлопець щось скаже, але він тільки дивився на мене.
Ксемеріус величезним стрибком вискочив зі стіни і приземлився просто біля Ґідеона, з переляку я рвучко схопила ротом повітря.
— Упс! Ось він де! — скрикнув Ксемеріус. — Я хотів тебе попередити, справді, золотце. Але я не міг вибрати, за ким бігти в першу чергу. Очевидно, Шарлотта надумала сьогодні побути з симпатичним братиком Ґідеона. Вони пішли їсти морозиво. А потім підуть у кіно. Я б сказав, що для ваших часів кіно замінює копицю сіна.
— З тобою все гаразд, Ґвендолін? — запитав Ґідеон і підвів одну брову. — Ти як на жаринах — може, сигаретку для заспокоєння? Яку марку ти любиш? «Lucky Strike»?
Мені наче язик заціпило.
— Облиш її, — сказав Ксемеріус. — Ти що, не бачиш, що вона хвора від кохання, бовдур? І до речі — від кохання до тебе! Що ти взагалі тут робиш?