— Ти ж його не знаєш! — Я похитала головою. — Ти це говориш тільки тому, що знаєш, що я хочу це почути.
— Так, а ще тому, що я хочу, аби це виявилося правдою, — сказала Леслі. — Якщо, врешті-решт, він виставить себе дупою, я особисто знайду його і вліплю по пиці! Обіцяю.
Ксемеріус досить пізно повернувся додому, до цього він, на моє прохання, стежив за Шарлоттою, Одеоном і Рафаелем.
На відміну від нього, нам було дуже цікаво дізнатися все про Рафаеля.
— Якщо ви мене запитаєте, то я вважаю, що вигляд малий має нічогенький, — бурчав Ксемеріус. — І він про це добре знає.
— О, Шарлотта — дівка для нього саме та, — задоволено сказала Леслі. — Наша крижана принцеса досі вміла позбавляти веселощів будь-кого.
Ми сіли на широке підвіконня, а Ксемеріус умостився на столі, акуратно обернувся хвостом і заходився звітувати.
Спочатку Шарлотта і Рафаель пішли в кафе-морозиво, потім — у кіно, а потім зустрілися з Ґідеоном в італійському ресторані. Леслі і я хотіли знати всі подробиці, від назви фільму і того, з чим була піца, до останнього сказаного слова. За словами Ксемеріуса, Шарлотта і Рафаель ніяк не могли порозумітися.
Рафаель охоче обговорив би різницю між французькими та англійськими дівчатами і їхню сексуальну поведінку, а Шарлотта постійно поверталася до лауреатів Нобелівської премії з літератури за останні десять років, через це Рафаель відверто занудьгував і зухвало проводив очима кожну дівчину, що їх проминала. А в кіно (на превеликий подив Ксемеріуса) Рафаель навіть не спробував лапнути Шарлотту, навпаки, за десять хвилин юнак заснув і спав глибоко й міцно. Леслі сказала, це було найприємніше, що вона за останній час почула, і я цілком з нею погодилася.
Потім ми, звичайно, захотіли дізнатися, чи говорили про мене Ґідеон, Шарлотта і Рафаель, коли сиділи в ресторані, і Ксемеріус (дещо неохоче) передав ось такий обурливий діалог (який я наче синхронно перекладала для Леслі).
Шарлотта: Джордано вельми переймається, що Ґвендолін завтра зробить неправильно все, що тільки можна зробити неправильно.
Ґідеон: Передай мені, будь ласка, маслинову олію.
Шарлотта: Політика та історія для Ґвендолін — таємниця за сімома печатками, а імена вона не запам’ятовує — в одне вухо впускає, а в інше випускає. Ґвендолін не винна, її мозок просто не здатен накопичити таку кількість інформації. Він забитий іменами поп-гуртів, що складаються з юнаків, і довжелезним списком акторів із дешевих любовних стрічок.
Рафаель: Ґвендолін — це твоя кузина, яка мандрує в часі? Я бачив її вчора в школі. У неї довге темне волосся й блакитні очі, якщо я не помиляюся?
Шарлотта: Так, і родимка на скроні у вигляді банана.
Ґідеон: У вигляді маленького півмісяця.
Рафаель: А як звати її подругу? Веснянкувату білявку? Ліллі?
Шарлотта: Леслі Гей. Трохи більше мозку, ніж у Ґвендолін, але при цьому — найкращий приклад того, що господарі схожі на своїх собак. У неї є покруч золотистого ретривера[62]. Його звуть Берті.
Рафаель: Як мило.
Шарлотта: Ти любиш собак?
Рафаель: Найбільше покруча золотистого ретривера з веснянками.
Шарлотта: Розумію. Ти можеш поспитати щастя. Великих проблем бути не повинно. Леслі міняє хлопців, як панчохи, ще частіше, ніж Ґвендолін.
Ґідеон: Правда? І як багато… е-е-е… хлопців було вже у Ґвендолін?
Шарлотта: 0 Господи! Хух! Мені якось навіть мулько. Я не хочу говорити про неї нічого поганого, але річ у тому, що варто їй випити, як вона не надто перебирає. У нашому класі вона перепробувала всіх хлопців, і хлопців зі старшого класу… Якоїсь миті я просто згубила лік. А вже прізвисько, яке вони їй приклали, в мене просто язик не повертається сказати.
Рафаель: Шкільна підстилка?
Ґідеон: Передай мені, будь ласка, сіль.
Коли Ксемеріус дістався цього місця своєї розповіді, я схопилася, щоб зараз же спуститися і задушити Шарлотту, але Леслі втримала мене і сказала, що помста — це така страва, що краще смакує холодною. Мій аргумент, що я зрушена не помстою, а кровожерливістю, її не переконав. Крім того, вона сказала, що якщо Ґідеон і Рафаель хоча б наполовину такі розумні, як вродливі, то вони не повірять жодному слову Шарлотти.
— Як на мене, Леслі справді трохи нагадує золотистого ретривера, — зауважив Ксемеріус і під моїм докірливим поглядом тут же додав: — Я люблю собак, ти ж знаєш! Це такі розумні тварини.