— Чи можу я тебе викрасти на мить? — Ґідеон підійшов ззаду до канапи і посміхався мені згори вниз. Звичайно, коли дама в зеленому була зайнята, він знову згадав про мене. — Граф був би радий, якби ти склала йому на деякий час компанію.
О! Точно! У мене ж іще були справи! Я набрала повні груди повітря й одним ковтком осушила свій келих. Підвівшись із канапи, я відчула приємне запаморочення. Ґідеон забрав у мене келих і поставив його на один зі столиків із симпатичними ніжками.
— Там був алкоголь? — прошепотів він.
— Ні, це просто пунш, — шепнула я у відповідь. У-у-упс, підлога зненацька виявилася нерівною. — Я взагалі не вживаю алкоголю, щоб ти знав. Це один із моїх залізних принципів. І без алкоголю можна веселитися.
Ґідеон підвів брову і запропонував мені свою руку.
— Merci pour ie compliment[70], — мовила я.
— Чарівна, — похвалив граф.
— Мені дуже шкода, я мав краще пильнувати, — перепросив Ґідеон.
Граф тихо засміявся.
— Мій любий хлопче, ти був зайнятий іншим. І передусім ми повинні добре розважитися сьогодні ввечері, чи не так? До того ж лорд Аластер, якого я неодмінно хочу познайомити з нашою чарівною дамою, досі не з’явився. Але мені сказали, що він уже їде сюди.
— Сам? — запитав Ґідеон.
Граф розсміявся.
— Байдуже.
Анна-Нетребко-для-бідних і мацальник закінчили арію шаленим акордом, і граф випустив мою руку, щоб поаплодувати.
— Хіба вони не прекрасні? Великий талант, яка краса!
— Так, — тихо мовила я і теж поплескала, намагаючись не зробити «ладки-ладусі». — Потрібно постаратися, щоб змусити задзвеніти люстру.
Ляскання порушило мою хистку рівновагу, і я трішки похитнулася. Ґідеон підхопив мене.
— Не можу повірити! — з притиском сказав він, майже притулившись губами до мого вуха. — Не минуло й двох годин, а ти вже накидалася по саму зюзю. Що ти собі думала?!
— Ти сказав «по саму зюзю»? Я поскаржуся Джордано, — захихотіла я. Але в загальній метушні цього ніхто не міг чути. — Та й пізно вже мене сварити. Дитина вже звалилася в… спеціальний пунш[71], я б сказала. — Я гикнула. — Упс, перепрошую, — я озирнулась. — Інші п’яніші за мене, тож давай обійдемося без зайвих моральних нотацій. У мене все під контролем. Ти можеш мене відпустити, я стою міцно, як скеля у прибої.
— Я попереджаю тебе, — прошепотів Ґідеон, але все-таки відпустив мене.
Про всяк випадок я ширше розставила ноги. Все одно ніхто не міг побачити під широкою спідницею.
Граф допитливо спостерігав за нами, але на його обличчі не було нічого, крім батьківської гордості. Я крадькома глянула на нього й отримала у відповідь посмішку, що наповнила теплом моє серце. І чого я так його боялася? Сяк-так я могла згадати, що розповів мені Лукас: що цей чоловік перерізав горло власному пращуру…
Леді Бромптон знову була попереду і дякувала містерові Мерчанту і леді Лавінії за виступ. Потім, перш ніж міс Ферфакс устигла знову підвестися, вона закликала вітати оплесками сьогоднішнього почесного гостя, що блукав світами, оповитого таємницями, знаменитого графа Сен-Жермена.
— Він обіцяв мені зіграти сьогодні на своїй скрипці, — сказала вона, і лорд Бромптон наблизився зі скрипковим футляром у руках, так швидко, наскільки йому дозволяло його чималеньке черевце.
Публіка під впливом пуншу шаленіла від захвату. Справді, це була грандіозна вечірка!
Граф, посміхаючись, дістав скрипку з футляра і почав налаштовувати.
— Я б ніколи не наважився розчарувати вас, леді Бромптон, — мовив він м’яким голосом. — Але мої старі пальці вже не такі прудкі, як у ті часи, коли я при французькому дворі грав дует із сумнозвісним Джакомо Казановою… І в останні дні мене дещо замучила подагра.
Залою прокотилося перешіптування і почулися зітхання.
— …Тому я хочу цього вечора передати скрипку в руки мого юного друга, — правив далі граф.
Ґідеон мав трохи зляканий вигляд і похитав головою. Але коли граф підвів брову і сказав «Будь ласка!», він узяв інструмент і смичок, злегка вклонившись, і пішов до спінета.
71
Гра слів. Натяк на німецьке прислів’я «wenn das Kind in den Brunnen gefallen ist, (so) deckt man ihn zu Brunnen» («Коли дитина впаде в колодязь, аж тоді його почнуть накривати»).