— Яка холодна твоя рука, — зауважив він. — Давай сядемо. Я літній чоловік і не можу так довго стояти.
Посміхаючись, він відпустив мою руку і сів у фотель за письмовим столом. На тлі всіх цих книг він нагадував власний портрет: чоловік без віку, зі шляхетними рисами обличчя, жвавими очима і в білій перуці, оповитий серпанком таємничості й небезпеки, від якої не було порятунку. Я мимоволі сіла в інший фотель.
— Цікавишся магією? — запитав він і показав на стос книг.
Я похитала головою.
— До останнього понеділка не цікавилася, якщо чесно.
— Це трохи ненормально, чи не так? Твоя мати всі ці роки змушувала тебе вважати себе звичайнісінькою дівчинкою. І водномить усе змінюється, ти з’ясовуєш, що є важливим складником великої Таємниці всього людства. Ти можеш зрозуміти, навіщо вона це зробила?
— Тому що любить мене, — я хотіла вимовити цю фразу запитально, але вийшло ствердно.
Граф засміявся.
— Авжеж, отак думають жінки! Любов! Ваша стать заялозила це слово. Любов — це відповідь, я завжди розчулююся, коли це чую. Або тішуся з цього приводу — коли як! Жінки ніколи не зможуть зрозуміти, що чоловіки розуміють любов абсолютно по-іншому.
Я мовчала.
Граф нахилив голову набік.
— Якби жінки не сприймали любов як безмежну відданість, їм було б набагато важче підкорятися чоловікам усіма сторонами.
Я намагалася зберегти нейтральний вираз обличчя.
— У наш час ситуація… (дякувати Богу!) змінилася. Чоловіки і жінки мають рівні права. Ніхто не повинен коритись іншому.
Граф знову засміявся, цього разу він сміявся довше, ніби я розповіла справді веселий анекдот.
— Так, — мовив він нарешті. — Мені говорили. Але повір мені, байдуже, які права дали жінкам, — це нічого не змінює в природі людини.
Ну і що можна було на це відповісти? Найкраще — нічого. Як щойно сказав граф — природу людини не змінити, зокрема і його власну.
Якийсь час граф розглядав мене, весело, ледь помітно посміхаючись, а потім раптово сказав:
— А щодо магії… згідно з пророцтвом ти, либонь, нею таки володієш. Наділено рубін чаклунством Крука, останній — соль мажор…
— Так, я вже кілька разів це чула, — погодилась я. — Але ніхто не зумів мені пояснити, що таке, власне, магія Крука.
…Крук чує між світів, рубіново-червоний:
Мерці співають, аж душа холоне,
Не знає сили він, ціни не знає,
Коло змикається, і влади прибуває…
Я знизала плечима. З цих віршів ніхто б нічого не зрозумів.
— Це всього лише пророцтво сумнівного походження, — мовив граф. — Воно не конче має збутися. — Він відкинувся у фотелі й знову заходився мене розглядати. — Розкажи мені що-небудь про батьків і твій дім.
— Про моїх батьків? — перепитала я, дещо здивована. — Розповідати особливо нічого. Батько помер, коли мені було сім років, він хворів на білокрів’я. До своєї хвороби він був доцентом Даремського університету. Ми там жили до його смерті. А потім мама зі мною та моїми братиком і сестричкою перебралася до Лондона, в будинок моїх дідуся і бабусі. Там ми мешкаємо разом із тіткою, кузиною і бабцею Медді, яку ми звемо тітонькою. Моя мама працює в адміністрації лікарні.
— І в неї руде волосся, як у всіх дівчат Монтроз, еге ж? Як і в твоїх брата і сестри?
— Так, крім мене, всі руді. — Чому його це цікавить? — У мого тата було темне волосся.
— Всі інші жінки в Колі Дванадцяти — руді, ти знала про це? Ще до зовсім недавнього часу в багатьох країнах жінці досить було мати такий колір волосся, щоб її спалили як відьму. У всі часи й у всіх культурах люди одночасно захоплювалися магією і боялися її. Це і стало причиною, чому я почав займатися нею так детально. Того, що знаєш, не треба боятися. — Він нахилився вперед і схрестив пальці. — Мене страшенно цікавило ставлення до цієї теми в країнах східної культури. У моїх мандрівках Індією та Китаєм мені пощастило зустріти безліч учителів, готових передати свої знання далі. Мені довірили таємниці Хронік Акаші[90], і я дізнався багато чого, що просто підірвало б духовне сприйняття більшості західних культур. І що могло б спонукати панів з інквізиції і сьогодні накоїти дурниць. Немає нічого, чого б церква боялася більше, ніж якби люди усвідомили, що Бог не перебуває поза нами ген-ген у небі й там вирішує нашу долю, а що Він у нас самих. — Він пильно глянув на мене. — Щоразу мене бадьорить, коли я відкриваю дітям двадцять першого століття очі на якісь блюзнірські теми. А ви, й оком не кліпнувши, вислуховуєте єресь.
90
Теософський езотеричний, а також антропософський термін, що описує містичне знання, закодоване в нефізичній сфері буття. Наукових доказів того, що Хроніки Акаші справді існували, немає