— Дурниці, — кинув Ґідеон. — Мікроскопічний розріз, крові майже не було. Мені навіть пластир не потрібен. Докторе Байт, ви можете сховати свій затискач для артерій. Нічого не сталося!
— Привіт, дівчинко з копиці, — привітав мене Ксемеріус. — Нізащо не вгадаєш, що я з’ясував. О ні! Невже ти знову рюмсала?
Містер Джордж схопив мене двома руками й обернув, розглядаючи зусібіч.
— Вона неушкоджена! — сказав він з полегшенням у голосі.
Так. Якщо не брати до уваги мого серця.
— Давай утечемо звідси, — запропонував Ксемеріус. — Брат твого дурника і твоя подруга Леслі збираються повідомити тобі щось дуже цікаве! Уяви собі, вони знайшли, на яке місце вказують координати із «Зеленого вершника». Ти не повіриш!
— Ґвендолін? — Ґідеон дивився на мене, ніби боявся, що я через нього кинуся під найближчий автобус.
— Усе гаразд, — мовила я, не дивлячись йому в очі. — Містере Джордж, не могли б ви відвести мене нагору? Мені терміново потрібно додому.
— Звичайно, — кивнув містер Джордж.
Ґідеон зробив якийсь рух, але доктор Байт міцно тримав його.
— Ні кроку далі!
Він геть відірвав рукава сурдута й сорочки. На руці темніла засохла кров, а згори, майже на плечі, була помітна невелика рана. Маленький хлопчик-привид Роберт нажахано дивився на таку кількість крові.
— Хто це був? Рану потрібно продезінфікувати й зашити, — похмуро констатував доктор Байт.
— Ні в якому разі, — відмовився Ґідеон. Він зблід, де й поділася його жвавість. — Ми можемо зробити це пізніше. Спершу я маю поговорити з Ґвендолін.
— Не треба, справді, — похитала головою я. — Я знаю все, що маю знати. А зараз мені треба додому.
— Звісно! — відрубав Ксемеріус.
— Завтра буде новий день, — промовив містер Джордж Ґідеонові, беручи в руки чорний шарф. — А Ґвендолін ледве голову підводить. їй вранці до школи.
— Точно! А сьогодні вночі вона піде шукати скарб, — мовив Ксемеріус. — Або що там можна буде знайти за цими координатами…
Містер Джордж зав’язав мені очі. Останнє, що я побачила, були очі Ґідеона, які випромінювали якесь неприродне зелене світло на блідому обличчі.
— Усім на добраніч! — кинула я, і містер Джордж вивів мене з кімнати. Все одно ніхто, крім маленького Роберта, мені не відповів.
— Окей, не буду тебе інтригувати, — зауважив Ксемеріус. — Леслі й Рафаель добре провели час сьогодні після обіду — на відміну від тебе, як я бачу. Ну менше з тим, цим двом вдалося абсолютно точно встановити координати. У тебе є три спроби, щоб вгадати, де це місце.
— Тут, у Лондоні? — запитала я.
— Бінґо! — скрикнув Ксемеріус.
— Що? — запитав містер Джордж.
— Нічого, — сказала я. — Вибачте, будь ласка, містере Джордж.
Містер Джордж зітхнув.
— Я сподіваюся, твоя розмова з графом Сен-Жерменом пройшла гладесенько-рівнесенько.
— Атож, — сказала я гірко. — Вона виявилася вельми корисною всіма сторонами.
— Ку-ку! Я теж тут, — нагадав про себе Ксемеріус, і я відчула його вологу імлу, коли він, як мавпочка, обернувся навколо моєї шиї. — І в мене справді, справді цікаві новини. Отже: криївка, яку ми шукаємо, міститься в Лондоні. І навіть ще краще: вона міститься в Мейфері[91]. А точніше, на Бурдонській площі. І ще точніше: Бурдонська площа, 81! Ну, що ти скажеш?!
У мене вдома? Координати вказували на якесь місце в нашому домі? Що, чорт забирай, міг заховати там мій дідусь? Може, ще одну книгу?
З нотатками, які нарешті зможуть нам допомогти?
— Дівчинка-золотистий-ретривер і француз чудово попрацювали, — сказав Ксемеріус. — Зізнаюся, у всяких там координатах я ні бельмеса. Але зараз — зараз! — я вступаю в гру. Адже тільки єдиний, чудовий і дуже-дуже розумний Ксемеріус може просунути голову в будь-яку стіну і побачити, що за нею ховається. Сьогодні вночі ми з тобою підемо шукати скарб!
— Ти б хотіла про це поговорити? — запитав містер Джордж.
Я похитала головою.
— Ні, це можна зробити і завтра, — промовила я, причому як містеру Джорджу, так і Ксемеріусу.
Сьогодні вночі я просто лежатиму і плакатиму за своїм розбитим серцем. Я збиралася купатися в жалощах до самої себе і кучерявих метафорах. І, може, я увімкну Bon Jovi «Алілуя». Кожному потрібна власна музика для таких випадків.
ЕПІЛОГ
Лондон, 29 вересня 1782 року.
Він приземлився спиною об стіну, поклав руку на руків’я шпаги й озирнувся. Господарський двір був порожній, як лорд Аластер і обіцяв. Між стінами були напнуті мотузки для білизни, і простирадла, що висіли на них, легенько колихалися на вітрі.
91
Один із респектабельних районів у центрі Лондоні). Назва району походить від травневого ярмарку, який переїхав сюди а Хеймаркету 1686 р.