Джерела розходяться щодо того, скільки дітей народилося в них, — називають 12, 18, і 22, але до хрещення дожили тільки п’ять, а до повноліття єдиний — Франсиско Хав’єр Педро (1784–1854), який згодом також став художником.
Після поїздки до Італії і недовгої, але успішної роботи в Сараґосі Ґойя у 1773 р. повертається до Мадрида. Блискуча кар’єра вчителя (Байеу на той час — придворний художник короля Карла III і професор Королівської академії) допомогла Ґойї розпочати і свій тріумфальний шлях у мистецтві. Згодом він почав працювати над картонами для королівської ґобеленної мануфактури, які принесли художникові перший успіх у столиці. У цих світлих і радісних ескізах він одним із перших в Іспанії звернувся до зображення вуличних і мисливських сценок, народних забав та свят. Але справжню славу принесли Ґойї портрети. Серед його замовників було чимало представників вищої іспанської аристократії.
Безумовно, в іспанському мистецтві кінця XVIII ст. Ґойя був найвидатнішою постаттю. Цей факт визнавали і його сучасники. У 1780 р. художника одноголосно обрали членом Королівської академії мистецтв Сан Фернандо. У 1785 р. він стає віце-директором живописного відділення цієї академії, а в 1789 р. — придворним живописцем короля Карла IV.
Молодість Ґойї припала на один із найблагодатніших періодів в історії Іспанії. При дворі Карла III (правив у 1759-1788 рр.) зібралися освічені, талановиті люди — палкі прихильники ідей французького Просвітництва. Сам король — людина активна й енергійна — усі свої сили спрямував на проведення прогресивних реформ, яких так потребувало суспільство. У цей період були засновані школи ремесел і мистецтва, національні академії. Значною подією стало вигнання єзуїтів та запровадження світської освіти.
Разом із тим, Іспанія того часу залишалася однією з найбідніших країн Західної Європи — з відсталою економікою і дуже низьким рівнем життя населення. Глибока щира релігійність іспанців, віра у всілякі забобони та прихильність до традицій старовини не давали змоги новим ідеям проникнути в душі пересічних людей. Реформи підтримувала тільки освічена верхівка суспільства, оскільки для більшості народу вони асоціювалися з іноземним упливом. Навіть такі заходи уряду, як нічне освітлення вулиць, викликали бурхливий протест міського населення.
У кінці 1788 р. помер Карл III і на престол зійшов його син Карл IV, який не мав державної мудрості й талантів свого батька і не розділяв його просвітницьких ідей. Ґойя зобразив його у своєму шедеврі — великому груповому портреті королівської родини. У композиції картини художник свідомо наголосив на схожості зі славетними «Менінами» Веласкеса, проте у його виконанні віртуозно й вишукано передані переливи шовку й парчі, відблиски коштовностей та орденів контрастують із жорстким, майже ґротескним трактуванням образів.
Криваві події французької революції прискорили процес згортання реформ в Іспанії; прогресивні урядовці Карла III, серед яких були друзі й покровителі Ґойї, були відсторонені. Новий король відновив права інквізиції і повернув єзуїтів. Розгубленість освіченої частини іспанського суспільства тим паче поглибилась, коли у 1792 р. уряд очолив королівський фаворит Мануель Ґодой, людина жадібна й марнославна. Прихильників Карла III було відправлено до тюрем або у заслання.
У цей украй складний для іспанського суспільства період Ґойю спіткала тяжка й загадкова хвороба. У 1792 р. художника частково паралізувало, він майже осліп і втратив слух, його мучили страшні головні болі. На початку 1794 р. більшість симптомів відступила, але він назавжди залишився глухим. Проте на художній кар’єрі Ґойї це практично не позначилося. Вершиною її стало призначення майстра в 1795 р. директором живописного відділення Королівської академії Сан Фернандо. І хоча за станом здоров’я Ґойя був вимушений відмовитися від цієї посади, авторитет майстра був такий високий, що він лишився почесним директором живописного відділення.
Хоча складнощі 1790-х рр. не позначилися на офіційному статусі Ґоїй, проте, вочевидь, і після часткового одужання його психологічний стан був не найкращий. Відчай через особисті проблеми, спричинені невиліковною хворобою, посилювався суспільною кризою, крахом ідеалів юності, вигнанням друзів. У такій атмосфері після повернення до Мадрида у квітні 1797 р. Ґойя почав працювати над однією з найзагадковіших в історії графічного мистецтва серій — «Капричос» (у перекладі з іспанської — «фантазії, капризи»).
Головною темою «Капричос» є зло, що править людством. Воно постійно змінює свої обличчя, може дивитися на світ очима потворної старої звідниці та молодої красуні, що уважно прислухається до її порад, або матері, яка погано виконує свої обов’язки, чи невірної дружини. Хибні вчинки призводять до згубних наслідків. Жорстокість породжує ще більшу жорстокість, розпуста губить усіх, хто їй піддається, а судді нічим не кращі за підсудних.